— Тоді там завжди були Дункани Айдаго, — зауважила Канія.
— Так, так, звичайно, Дункани. — Туек силкувався не скривитися. Ця жінка вічно його перебивала! Туек не любив, коли йому нагадували про цей аспект історичної присутності Бога на Ракісі. Гхола, що постійно повертався, і його становище у Святій Армії були чимось на зразок безмовної індульгенції Бене Тлейлакс. Та годі було заперечити те, що Рибомовки захищали Дунканів від небезпеки, очевидно, діючи з наказу Бога. Дункани, без сумніву, були святими, але належали до особливої категорії. Згідно з Божими записами, він сам убив кількох Дунканів, певно перевівши їх так просто на небеса.
— Кіпуна розповідала мені про Бене Ґессерит, — сказала Шіана.
Як думки цієї дитини перестрибують із теми на тему!
Туек кашлянув, усвідомлюючи змішані почуття до Превелебних Матерів. Слід шанувати тих, що були «люблені Богом», як Свята Ченоа. А перший Преосвященник сконструював логічний доказ того, що Свята Хві Норі, Божа Наречена, була таємною Превелебною Матір’ю. Вшановуючи ці особливі обставини, священники, хоч їх це дратувало, почувалися відповідальними за Бене Ґессерит. Переважно це виявлялося в тому, що Сестринству продавали меланж за смішну ціну, значно нижчу за ту, яку брали тлейлаксу.
Своїм найневиннішим тоном Шіана промовила:
— Розкажи мені про Бене Ґессерит, Гедлі.
Туек кинув гострий погляд на дорослих довкола Шіани, намагаючись піймати усмішку на їхніх обличчях. Не знав, як упоратися з Шіаною, з її манерою називати його на ім’я. З одного боку, це було принизливим. З другого — вона вшановувала його такою інтимністю.
«Бог тяжко мене випробовує», — подумав він.
— Превелебні Матері — добрі люди? — спитала Шіана.
Туек зітхнув. Усі записи підтверджували, що Бог мав певні застереження стосовно Сестринства. Божі слова ретельно вивчено й піддано остаточній інтерпретації Преосвященника. Бог не дозволив Сестринству зашкодити Золотому Шляху. Це було ясно.
— Багато з них добрі, — сказав Туек.
— А де найближча Превелебна Мати? — далі розпитувала Шіана.
— У Посольстві Сестринства в Кіні, — відповів Туек.
— Ти її знаєш?
— У Твердині Бене Ґессерит багато Превелебних Матерів, — сказав він.
— Що це за Твердиня?
— Так вони називають свій дім тут.
— Одна з Превелебних Матерів мусить бути за старшу. Ти її знаєш?
— Я знав її попередницю, Тамелейн, але ця нова. Щойно приїхала. Її ім’я Одраде.
— Кумедне ім’я.
Туек і сам так думав, але промовив:
— Один із наших істориків сказав мені, що це форма імені Атрід.
Шіана задумалася. Атріди. Це родина, яка привела на світ Шайтана. До Атрідів тут були тільки фримени та Шай-Хулуд. Усна історія, яку її народ зберіг, попри всі священничі заборони, описувала родоводи найважливіших людей Ракіса. Шіана часто чула ці імена ввечері у своєму сільці.
Муад’Діб сплодив Тирана,
А Тиран сплодив Шайтана.
Шіана не мала охоти сперечатися з Туеком. Зрештою, сьогодні він здається втомленим. Тож вона сказала лише:
— Приведіть до мене цю Превелебну Матір Одраде.
Кіпуна затулила губи долонею, щоб приховати радісну усмішку.
Туек приголомшено ступив крок назад. Як міг він виконати таку вимогу? Навіть ракіанські священники не сміли наказувати Бене Ґессерит. А якщо Сестринство йому відмовить? Міг би він взамін за це запропонувати меланж у подарунок? Це може бути витлумачено як вияв слабкості. Превелебні Матері вміли торгуватися! Не було тяжчих торгів, ніж із цими холодноокими Сестрами. А ця нова, Одраде, здавалася найгіршою з усіх.
Усі ці думки миттю промайнули в Туековій голові.
Втрутилася Канія, запропонувавши Туекові потрібний вихід.
— Може, Кіпуна могла б передати Шіанине запрошення, — сказала вона.
Туек зиркнув на молоду священницю-аколітку. Так! Багато хто підозрював (і, звісно, Канія теж), що Кіпуна шпигувала для Бене Ґессерит. Звичайно, всі на Ракісі для когось шпигували. Туек вдячно всміхнувся і кивнув Кіпуні.
— Знаєш когось із Превелебних Матерів, Кіпуно?
— Кілька з них мені знайомі, Владико, — відповіла Кіпуна.
Вона принаймні досі виявляє належну повагу.
— Чудово, — промовив Туек. — Чи не була б твоя ласка передати ввічливе запрошення Шіани в посольство Сестринства?
— Зроблю все, що в моїх скромних силах, Владико.
— Я в цьому не сумніваюся!
Кіпуна почала гордо повертатися до Шіани, її переповнювало почуття успіху. З технологіями, розробленими Сестринством, виявилося вкрай легко вселити в Шіану це бажання і розпалити його. Кіпуна всміхнулася і відкрила було рота, збираючись щось сказати. Тут її увагу привернув рух на парапеті, метрів за сорок він Шіани. Щось зблиснуло на сонці. Щось мале і…
Зі здушеним криком Кіпуна згребла Шіану, жбурнула її на ошелешеного Туека і крикнула: «Тікай!» З цими словами Кіпуна метнулася в бік швидкого і яскравого спалаху — крихітного шукача, що тяг за собою довгу шиґаструну.
В юності Туек грав у бейсбол. Він інстинктивно піймав Шіану, завагався на мить, тоді розгледів небезпеку. З дівчинкою, що борюкалася і протестувала, Туек крутнувся і стрибнув у відчинені двері, ще вели на сходи. Почув грюкання, з яким позаду нього щільно зачинилися двері, швидкі кроки Канії, що поспішала слідом за ним.
— Що це? Що це? — кричала Шіана, б’ючи Туека кулаками по грудях.
— Цить, Шіано! Цить! — Туек зупинився на першому сходовому майданчику. З цього майданчика до середини будинку вели пандус і спуск на силових підвісках. Канія зупинилася біля Туека, в тісному приміщенні вона гучно хапала повітря.
— Воно вбило Кіпуну і двох твоїх охоронців, — висапала Канія. — Порізало їх! Я це бачила. Рятуй нас, Боже!
Думки Туека вирували. І пандус, і спуск на підвісках були замкнутими шурфами-червоточинами всередині вежі. Їх можна було захопити. Можливо, напад на дах — лише частина значно складнішого плану.
— Відпусти мене! — наполягала Шіана. — Що відбувається?
Туек опустив її на підлогу, але все ще тримав за руку. Схилився до неї.
— Шіано, люба, хтось намагався завдати тобі шкоди.
Рот Шіани відкрився, як кругле «о», тоді вона спитала:
— Вони зробили щось погане Кіпуні?
Туек глянув на двері даху. Чи не орнітоптер почув він там? Стірос! Як же легко могли змовники забрати в пустелю трьох беззахисних людей!
Канія віддихалася.
— Я чую ’топтер, — сказала вона. — Нам не слід тікати звідси?
— Спустимося сходами, — промовив Туек.
— Але…
— Роби, що кажу!
Міцно тримаючи Шіану за руку, Туек повів її на нижчий поверх. Крім пандуса й доступу на підвісках, цей поверх мав двері, що вели до широкого вигнутого коридору. Всього за кілька коротких кроків від них був вхід до помешкання Шіани, колишнього житла самого Туека. Він знову завагався.
— Щось діється на даху, — прошепотіла Канія.
Туек глянув на перелякану мовчазну дитину поруч із ним. Її рука була вогкою.
Так, з даху долинав якийсь галас: крики, сичання вогнепалів, тупіт численних ніг. Двері даху над ними, зараз невидимі, гучно розчахнулися. Це додало Туеку рішучості. Він відчинив двері до коридору, рвонув туди й одразу ж потрапив в обійми вдягнених у чорне жінок, вишикуваних тісним клином. Туек відчув усередині порожнечу поразки. Пізнав жінку на вістрі клина. Одраде!
Хтось вихопив у нього Шіану й увіпхнув її в гущу чорних постатей. Перш ніж Туек чи Канія встигли запротестувати, їм долонями затулили роти. Інші руки притисли їх до стіни коридору. Кілька чорних постатей пройшли у двері й рушили вгору сходами.
— Дитина в безпеці, і це все, що зараз важливо, — шепнула Одраде. Заглянула Туекові в очі. — Без галасу. — Рука, що затуляла йому рота, відхилилася. Вдавшись до Голосу, Одраде наказала: — Розкажи мені, що сталося на даху!
Несподівано для себе, Туек беззастережно підкорився.