— Шукач тяг за собою довгу шиґаструну. Пролетів над парапетом. Кіпуна побачила це і…
— Де Кіпуна?
— Мертва. Канія бачила. — Туек описав героїчний стрибок Кіпуни назустріч небезпеці.
«Кіпуна мертва! — подумала Одраде. Приховала нестямно люте почуття втрати. Дуже шкода. Така хоробра смерть гідна захоплення, але ж яка втрата! Сестринство завжди потребувало відваги й жертовності, а ще генетичного багатства, яке мала Кіпуна. — Його втрачено, погублено через цих незугарних дурнів!»
На жест Одраде з уст Канії зняли руку.
— Розкажи, що ти бачила, — промовила Одраде.
— Шукач обвив шиґаструну довкола шиї Кіпуни і… — Канія здригнулася.
Над ними почулося глухе відлуння вибуху, тоді настала тиша. Одраде махнула рукою. Удягнені в чорне жінки розсипалися по коридору, тихо зникли за поворотом. З Туеком і Канією залишилися тільки Одраде та дві молодші жінки, з холодними очима й напруженими обличчями. Шіани ніде не було видно.
— У це вплутані іксіани, — сказала Одраде.
Туек погодився. Така довга шиґаструна.
— Куди ви забрали дитину? — спитав він.
— Ми її захищаємо, — відповіла Одраде. — Стій тихо. — Вона схилила голову, прислухалася.
Удягнена в чорне жінка вибігла з-за повороту і прошепотіла щось Одраде до вуха. Одраде ледь усміхнулася.
— По всьому, — промовила Одраде. — Ходімо до Шіани.
Шіана зайняла м’яке блакитне крісло в головній кімнаті свого приміщення. Удягнені в чорне жінки стояли за нею, як захисна дуга. Туеку здалося, що дитина цілковито отямилася від шоку через напад і втечу, але її очі блищали від хвилювання та непоставлених запитань. Шіанина увага була спрямована на щось праворуч від Туека. Він зупинився і глянув туди. Від побаченого йому перехопило подих.
Під стіною, дивно зібгавшись, лежало голе чоловіче тіло, голова була викручена так, що підборіддя притислося до лівого плеча. У розплющених очах застигла мертва порожнеча.
Стірос!
Подрана на ганчір’я одежа Стіроса, очевидно, силоміць із нього зірвана, лежала безладною купою біля ніг тіла.
Туек глянув на Одраде.
— Він був до цього причетний, — сказала вона. — З іксіанами були лицепляси.
Туек спробував ковтнути пересохлим горлом.
Повз нього до тіла прочовгала Канія. Туек не бачив її обличчя. Але присутність Канії нагадала йому, що колись, за їхньої молодості, між ними щось було. Туек інстинктивно ворухнувся, щоб стати між Канією та дитиною, що сиділа в кріслі.
Канія зупинилася біля тіла й копнула його. З радісним виразом на обличчі повернулася до Туека.
— Я мусила впевнитися, що він мертвий, — сказала вона.
Одраде зиркнула на товаришок.
— Позбудьтеся тіла.
Тоді глянула на Шіану. Відколи Одраде привела сюди штурмові сили, щоб відбити напад на храмовий комплекс, це була перша її можливість пильніше вивчити дівчинку.
— Превелебна Мати, чи могла б ти пояснити… — заговорив Туек.
— Пізніше, — перебила вона його, не обертаючись.
При словах Туека Шіана пожвавішала.
— Я так і думала, що ти Превелебна Мати!
Одраде лише кивнула. Яка чарівна дитина. Одраде знову охопило почуття, як перед древньою картиною в помешканні Тарази. Щось із вогню, вкладеного в мистецький витвір, надихало зараз Одраде. Дике натхнення! Це було послання від божевільного ван Гога. Хаос, перетворений на величний порядок. Чи ж не було це частиною кодексу Сестринства?
«Ця дитина — моє полотно», — подумала Одраде. Відчула, як їй поколює долоню, — наче від дотику до того старовинного пензля. Ніздрі роздулися від запаху олії та барвників.
— Залиште мене з Шіаною наодинці, — наказала Одраде. — Усі вийдіть.
Туек почав протестувати, але замовк, коли одна з удягнених у чорне товаришок Одраде стиснула його за передпліччя. Одраде глянула на нього.
— Бене Ґессерит уже робили вам послуги раніше, — сказала вона. — Цього разу ми врятували вам життя.
Жінка, що тримала Туека за передпліччя, шарпнула його.
— Дай відповідь на його питання, — наказала Одраде. — Але зроби це деінде.
Канія ступила крок до Шіани.
— Ця дитина під моїм…
— Геть! — гримнула Одраде, вклавши в наказ усю міць Голосу.
Канія завмерла.
— Ви ледь не втратили її через купку недолугих змовників, — промовила Одраде, пронизуючи Канію поглядом. — Ми поміркуємо, чи матимеш ти ще можливість спілкуватися з Шіаною.
Очі Канії зайшли сльозами, але звинувачення Одраде годі було заперечити. Канія обернулася і вийшла з іншими.
Одраде перевела увагу на дитину, що напружено чекала.
— Ми довго на тебе очікували, — сказала Одраде. — Не дамо цим дурням ще однієї нагоди втратити тебе.
***
Закон завжди на боці того, хто має виконавчу владу. Моральність та правні нюанси не дуже на це впливають, коли справжнім питанням є «хто має вплив?»
Відразу ж після того, як Тараза та її група покинули Гамму, Теґ ревно взявся за роботу. Слід було виробити нові внутрішні процедури Твердині, тримаючи Шванг’ю на відстані витягнутої руки від гхоли. Так наказала Тараза.
— Може спостерігати, за чим побажає. Але не торкатися.
Попри купу роботи, Теґ час від часу ловив себе на тому, що задивлявся у простір, підхоплений потоком некерованого неспокою. Недавні переживання — порятунок групи Тарази з корабля Гільдії та дивні одкровення Одраде — не пасували до жодної класифікації даних, яку він сконструював.
Залежності… ключові колоди…
Теґ усвідомив, що перебуває у своєму робочому кабінеті, перед ним розклад змін, який він мав затвердити. Якусь мить гадки не мав, ані котра година, ані який це день. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб зорієнтуватися.
Пізній ранок. Тараза та її група відлетіли два дні тому. Він сам. Так, Патрін узяв на себе сьогоднішній тренувальний розклад Дункана, звільнивши Теґа для прийняття командних рішень.
Довколишній простір здався Теґові чужим. Та коли він оглянув його детально, то пізнав кожну річ. От його власна консоль персональних даних. Його мундирний піджак акуратно повішений на спинку крісла поруч із ним. Він спробував увійти в ментатський режим і виявив, що власний мозок йому опирається. Теґ не стикався з цим феноменом від днів навчання.
Дні навчання.
Тараза й Одраде змусили його повернутися до якогось різновиду навчання.
Самонавчання.
Наче щось стороннє, пам’ять підсунула йому давню-предавню розмову з Таразою. Як це було знайомо. Він опинився в тому часі, пійманий у пастку власної пам’яті.
Вони обоє з Таразою були дуже втомлені ухваленням рішення і діями, що мали запобігти кривавому протистоянню — інциденту Барандіко. Лише спазм історії, та тоді він вимагав усієї їхньої об’єднаної енергії.
Після підписання угоди Тараза запросила його до маленької вітальні свого помешкання на не-кораблі. Говорила невимушено, захоплювалася його прозорливістю, тим, як він розгледів слабкості, що дали змогу досягти компромісу.
Вони інтенсивно працювали майже тридцять годин поспіль, без жодної перерви на сон, тож Теґ тішився з можливості посидіти, а Тараза тим часом набирала код на автоматі напоїв. Автомат слухняно приготував дві високі склянки кремово-коричневої рідини.
Коли Тараза подала Теґові склянку, він упізнав запах. Це було швидке джерело енергії, відновник сил, яким Бене Ґессерит рідко ділилися з чужими. Але Тараза вже не вважала його чужим.
Відкинувши голову назад, Теґ відпив довгий ковток, роздивляючись оздоблену стелю маленької Таразиної вітальні. Цей не-корабель був старої моделі, збудований за часів, коли більше дбали про декор: тяжкі різьблені карнизи, барокові статуетки на кожній поверхні.
Смак напою повернув його в дитячі спогади — густа меланжева настоянка…