— Найдивніше з усього, — промовила Тараза, поринаючи в настрій, який сама створила, — що науковці Ікса не можуть розгледіти, наскільки їхні власні вірування домінують у їхньому Всесвіті.
Теґ вдивлявся в неї, мовчазний і готовий до сприймання.
— Вірування іксіан цілковито підпорядковані тому, яку модель сприйняття Всесвіту вони вибрали, — сказала Тараза. — Їхній Усесвіт не діє сам собою, а працює згідно з вибраним ними різновидом експериментів.
Здригнувшись, Теґ вирвався зі спогадів і отямився у Твердині Гамму. Сидів у знайомому кріслі, у своєму кабінеті. Оббігши кімнату поглядом, упевнився, що все там лежить так, як він і поклав. Минуло всього кілька хвилин, але кімната і її вміст більше не були чужими. Він увійшов у ментатський режим і вийшов із нього. Вийшов відновленим.
Запах і смак напою, який так давно дала йому Тараза, досі виклика`ли пощипування язика та ніздрів. Знав, що досить ментатського кліпання — і він знову викличе цю сцену: слабке сяйво притьмарених світлокуль, відчуття крісла, на якому він сидів, звуки їхніх голосів. Це все зберігалося замороженим у часокапсулі ізольованої пам’яті, його можна було відтворити.
Оживши, цей давній спогад створив магічний Усесвіт, у якому його здібності були посилені понад його найсміливіші сподівання. У цьому магічному Всесвіті не існувало атомів, лише хвилі та дивовижні рухи довкола. Його змусили відкинути всі бар’єри, збудовані із віри та розуміння. Цей Усесвіт був прозорим. Він міг дивитися крізь нього без надокучливих екранів, на які проєктувалися б форми світу. Магічний Усесвіт звів його до ядра активної уяви, де його власні здібності творення образів були єдиним екраном, на якому можна було відчути будь-яку проєкцію.
«Там я одночасно і творець, і образ!»
Кабінет довкола Теґа то згортався, то розгортався у його чуттєву дійсність. Він відчував, що його свідомість обмежена до найтіснішої цілі, а все-таки ця ціль заповнила його Всесвіт. Він відкрився нескінченності.
«Тараза зробила це навмисне, — подумав він. — Вона мене посилила!»
Його переповнило грізне благоговіння. Зрозумів, звідки його донька, Одраде, черпала сили, щоб створити для Тарази Атрідівський маніфест. Його власні ментатські сили вписалися у цю величнішу схему.
Тараза вимагала від нього жахливого спектаклю. Така необхідність одночасно була для нього викликом і пострахом. Це легко могло стати кінцем Сестринства.
***
Основоположне правило таке: ніколи не підтримуй слабкості, завжди підтримуй силу.
— Як ти можеш наказувати всім цим священникам? — спитала Шіана. — Це їхнє місце.
Одраде відповіла наче знічев’я, але дбайливо добирала слова, аби вони узгоджувалися з тим, що, як вона знала, вже було відомо Шіані.
— У священників фрименське коріння. Превелебні Матері завжди були поблизу них. Крім того, ти, дитино, теж наказуєш їм усім.
— Це інше.
Одраде приховала посмішку.
Минуло трохи більш як три години, відколи їхні штурмові сили відбили напад на храмовий комплекс. За цей час Одраде влаштувала в Шіаниному приміщенні командний центр, де зайнялася всім необхідним для оцінки та попередньої акції відплати, при цьому постійно відповідаючи на питання Шіани і стежачи за нею.
Багатопотоковий процес.
Одраде окинула оком кімнату, обрану командним центром. Шматок порваної одежі Стіроса досі лежав під стіною. Недогляд. Кімната мала дивну форму. Жодні дві стіни не були паралельними. Вона принюхалася. Досі зоставався запах озону від детекторів, якими її люди забезпечили ізольованість цього приміщення.
Чому така дивна форма? Споруда стара, її часто перебудовували й розширювали, але це не пояснювало обрису кімнати. Шорстка фактура кремової штукатурки на стінах і стелі була приємною на дотик. Майстерно зіткані завіси з меланжевого волокна обрамляли двоє дверей. Було надвечір’я, і сонячне проміння, профільтроване крізь ґратки, освітлювало стіну навпроти вікон. Під стелею ширяли срібно-жовті світлокулі, пристосовані до сонячного світла. З вентиляційних отворів під вікнами долинав приглушений вуличний шум. М’який узор із жовтогарячих килимів і сірих плиток підлоги свідчив про багатство й безпеку, та Одраде зненацька перестала почуватися в безпеці.
Висока Превелебна Мати вийшла із сусідньої кімнати, де розташовувався комунікаційний пункт.
— Мати Командирко, — сказала вона, — надіслано повідомлення Гільдії, Іксу та Тлейлаксові.
— Підтверджено, — розсіяно відповіла Одраде.
Вісниця повернулася до своїх обов’язків.
— Що ти робиш? — спитала Шіана.
— Дещо вивчаю.
Одраде замислено стиснула губи. Провідники у храмовому комплексі вели їх крізь лабіринт коридорів і сходів, повз проблиски внутрішніх двориків за арками, тоді до чудової іксіанської системи трубопроводів на силових підвісках — ця система безшумно перенесла їх до чергового коридору, інших сходів, ще одного вигнутого коридору… і, врешті, до цієї кімнати.
Одраде ще раз оглянула приміщення.
— Чому ти вивчаєш цю кімнату? — спитала Шіана.
— Цить, дитино!
Кімната мала форму неправильного многокутника, з найменшою стороною ліворуч. Близько тридцяти метрів завдовжки, наполовину менша завширшки. Багато низьких диванів і крісел різної комфортності. Шіана сиділа в по-королівськи пишному яскраво-жовтому кріслі з м’якими підлокітниками. Слідокрісел тут не було. Багато коричневої, синьої, жовтої тканини. Одраде вдивлялася у забраний білими ґратками вентиляційний отвір над картиною на ширшій торцевій стіні. Картина зображала гірський пейзаж. Холодний бриз віяв від вентиляційних отворів під вікнами до вентиляційного отвору над картиною.
— Це була кімната Гедлі, — сказала Шіана.
— Навіщо ти дратуєш його, називаючи на ім’я, дитино?
— Це його дратує?
— Не грайся зі мною у словесні ігри, дитино! Ти знаєш, що це його дратує, і навмисно це робиш.
— То навіщо питаєш?
Одраде проігнорувала це зауваження, продовжуючи пильно оглядати кімнату. Стіна навпроти картини була розміщена під кутом до зовнішньої стіни. От і піймала! Спритно. Кімнату було спроєктовано так, щоб навіть шепіт тут був чутний комусь за вищим вентиляційним отвором. Картина, без сумніву, приховувала іншу повітряну дорогу, що переносила звуки з цієї кімнати. Жоден детектор, винюхувач чи інший інструмент не викрив би такого налаштування. Ніщо не сповістило б попискуванням про появу шпигунського ока чи вуха. Лише пильне чуття когось натренованого в ошуканстві могло це помітити.
Одраде прикликала аколітку, яка чекала поблизу, махнувши рукою. Пальці Одраде затріпотіли в безгучному спілкуванні: «Довідайся, хто слухає за цим отвором. — Кивнула головою в бік вентиляційного отвору над картиною. — Нехай продовжують. Ми мусимо знати, кому вони звітують».
— Звідки ти знала, коли прийти і врятувати мене? — спитала Шіана.
«Дитина має гарний голос, але він вимагає тренування», — подумала Одраде. Та в ньому була стійкість, яку можна перетворити на потужний інструмент.
— Відповідай мені! — наказала Шіана.
Владний тон застав Одраде зненацька, викликавши у неї швидкий гнів, який вона змушена була придушити. Слід негайно внести поправки!
— Заспокойся, дитино, — сказала Одраде. Віддала наказ точно розміреним тоном і побачила, що це справило ефект. Але Шіана знову її здивувала:
— Це інший вид Голосу. Ти намагаєшся мене заспокоїти. Кіпуна все розповіла мені про Голос.
Одраде обернулася і глянула Шіані просто в обличчя. Перша туга Шіани вже розвіялася, та коли вона говорила про Кіпуну, то досі залишався гнів.
— Я зайнята формуванням нашої відповіді на цей напад, — промовила Одраде. — Чого ти мені заважаєш? Думаю, ти хотіла б, щоб їх покарали.