«Гарний приклад цілковито випадкових ухилянь», — подумала Люцілла. Вона не побачила в його рухах жодної усталеної схеми, а швидкість була блискавичною. Йому майже шістнадцять стандартних років, він уже близький до плато своїх можливостей у прана-бінду.
Ретельно контрольовані рухи його тренувальних вправ стільки всього розкрили! Він швидко відгукнувся, коли вона вперше запровадила ці вечірні сеанси. Перший крок Таразиних інструкцій виконано. Гхола її полюбив. Це безсумнівно. Прив’язався до неї, як до матері. І цього вдалося досягти, не завдавши йому серйозного ослаблення, хоч як Теґ непокоївся стосовно цього.
«Моя тінь на цьому гхолі, але він і не прохач, і не залежний послідовник, — запевнила вона сама себе. — Теґ даремно турбувався через це».
Ще цього ранку вона сказала Теґові:
— Хай що диктують йому сильні сторони, він продовжує поводитися вільно.
Подумала, що Теґові слід би зараз побачити його. Ці нові тренувальні рухи були значною мірою власним витвором Дункана.
Люцілла придушила схвальний вигук від особливо спритного стрибка, який переніс Дункана майже на середину дворика. Гхола розвинув нервово-мускульну рівновагу, яка за певний час припасується до психологічної рівноваги, не меншої, ніж у Теґа. Культурний вплив такого здобутку викликатиме благоговійний острах. Глянь на всіх, хто інстинктивно віддав свою вірність Теґові, а через Теґа — Сестринству.
«Мусимо подякувати за це Тиранові», — подумала вона.
До Лето ІІ жодна поширена система культурних узгоджень не втримувалася достатньо довго, щоб наблизитися до рівноваги, яку Бене Ґессерит вважали ідеалом. Саме ця рівновага — «пропливання вздовж леза меча» — зачарувала Люціллу. Тому вона так беззастережно віддалася проєктові, цілісного взірця якого не знала і який вимагав від неї виконання того, що викликало інстинктивне відторгнення.
«Дункан такий юний!»
Наступний крок, якого вимагало від неї Сестринство, був чітко окреслений Таразою: сексуальний імпринтинг. Ще цього ранку Люцілла стояла перед дзеркалом оголена, добираючи міміку та рухи тіла, які мала б використати, щоб виконати Таразин наказ. Ввівши себе у стан спокою, бачила, що її обличчя скидається на лик доісторичної богині кохання — щедрої тілом і обітницями розкоші, які змусять збудженого чоловіка кинутися в її обійми.
У роки навчання Люцілла бачила древні статуетки Першочасів, маленькі кам’яні фігурки жінок з широкими стегнами та обвислими грудьми, які обіцяли достаток молока для немовляти. З власної волі Люцілла могла створити юнацьку симуляцію цієї стародавньої форми.
У дворику під Люціллиною галереєю Дункан на мить зупинився. Здавалося, що він обдумує подальші рухи. За мить кивнув сам собі, високо підстрибнув і обернувся у повітрі, приземлившись на одну ногу, як газель, тоді відштовхнувся нею і закрутився у піруеті, що більше скидався на танець, ніж на бій.
Люцілла стиснула губи в тугу лінію рішучості.
Сексуальний імпринтинг.
«Таємниця сексу — це зовсім не таємниця», — подумала вона. Його корені заглиблюються у саме життя. Це, звичайно, пояснювало, чому перше наказане їй Сестринством спокушання закарбувало в пам’яті чоловіче обличчя. Розпорядниця схрещення казала їй, що цього слід очікувати й не перейматися через це. Але Люцілла усвідомлювала, що сексуальний імпринтинг — обосічний меч. Можна навчитися пливти вздовж леза меча, а можна й порізатися об нього. Інколи те чоловіче обличчя з першого наказаного спокушання непрохано поверталося до її свідомості. Люцілла почувалася збентеженою через це. Спогад так часто з’являвся у вершинний момент близькості, і потрібні були значні зусилля, щоб його приховати.
«Це тебе зміцнює», — запевняли її Розпорядниці схрещення.
А все ж бували миті, коли вона відчувала, наче перетворила на тривіальність те, що мало зостатися таємничою містерією.
Люціллу накрило почуття гіркоти через те, що вона мусила зробити. Вечори, коли вона стежила за тренуваннями Дункана, були наймилішою порою дня. Розвиток юначих м’язів показував виразний прогрес у наростанні м’язової чутливості та нервових зв’язків — усі чудеса прана-бінду, якими славилося Сестринство. Та наступний крок майже постав перед нею, і вона не могла більше заглиблюватися у спостереження за своїм підопічним.
Знала, що ось-ось має прийти Майлс Теґ. Дунканове тренування знову переміститься до кімнати вправ з більш смертоносною зброєю.
Теґ.
Люцілла знову замислилася про нього. Не раз відчувала, що він приваблює її по-особливому, вона відразу це розпізнала. Імпринтерка мала цілковиту свободу у виборі партнерів схрещення, за умови відсутності вищих зобов’язань чи протилежних наказів. Теґ був старим, та записи підказували, що його чоловіча сила збереглася. Вона, звичайно, не зможе залишити дитину, однак уже навчилася давати цьому раду.
«Чому ні?» — питала вона себе.
Її план був украй простим. Довершити імпринтинг на гхолі, а тоді, узгодивши свої наміри з Таразою, зачати дитя від хороброго Майлса Теґа. Уже розпочала на практиці вступне спокушання, але Майлс не піддався. Якось пополудні в роздягальні поруч зі збройною кімнатою вона у відповідь зіткнулася з його ментатським цинізмом.
«Дні моїх схрещень закінчилися, Люцілло. Сестринство мусить удовольнитися тим, що я вже йому дав».
Теґ, одягнений лише в чорне тренувальне трико, протер спітніле обличчя рушником і вкинув його у кошик. Не дивлячись на неї, сказав: «А зараз ти б не зволила мене покинути?»
Бачив наскрізь її увертюри!
Вона мала б цього очікувати, бо Теґ був тим, ким був. Та все ж знала, що пізніше може спокусити його. Жодна Превелебна Мати її вишколу не може зазнати поразки, навіть із ментатом, таким сильним, як Теґ.
Люцілла якусь мить нерішуче постояла, її розум автоматично планував, як обійти цю першу відмову. Щось її зупинило. Не гнів, що її відштовхнули, не віддалена можливість, що він справді може бути невразливим на її підступи. Гордість і можливий провал (така можливість зоставалася завжди) не мали з цим нічого спільного.
Гідність.
Теґ був сповнений спокійної гідності, а вона мала вичерпне знання про те, що його відвага й доблесть уже дали Сестринству. Не до кінця певна власних мотивів, Люцілла відвернулася від нього. Можливо, причиною була прихована вдячність Теґові з боку Сестринства. Тепер спокушання Теґа було б приниженням не лише для нього, а й для неї самої. Не могла змусити себе до такого вчинку, хіба що за прямого вищого наказу.
Коли стояла на галереї, частина цих спогадів затьмарювала її чуття. У тіні при вході до Збройного Крила щось ворухнулося. На мить можна було розгледіти Теґа. Люцілла сильніше вхопилася за поруччя і зосередилася на Дунканові. Гхола припинив свої контрольовані перевороти через травник. Стояв спокійно, глибоко дихав, зосередивши увагу на Люціллі. Вона побачила піт на його обличчі та темні плями на блакитному комбінезоні.
Перехилившись через поруччя, Люцілла гукнула:
— Це було дуже добре, Дункане! Завтра я почну вчити тебе нових комбінацій зі стопами.
Ці слова вирвалися у неї без попереднього обдумування, і вона відразу розпізнала їхню суть. Вони були призначені не гхолі, а Теґові, що стояв у затіненому переході внизу. Вона казала Теґові: «Дивись! Ти не єдиний, хто вчить його смертоносних умінь».
Тут Люцілла збагнула, що Теґ укарбувався в її психіку глибше, ніж вона мала б допустити. Спохмурнівши, перевела погляд на високу постать, що з’явилася із затіненого переходу. Дункан уже біг до башара.
Люцілла саме зосередилася на Теґові, коли її блискавкою пронизала реакція, викликана основоположними рефлексами Бене Ґессерит. Етапи цієї реакції пізніше можна було описати так: «Щось недобре! Небезпека! Теґ — не Теґ!» Та в реактивному спалаху жоден із цих етапів на набував окремої форми. Вона рефлективно вдалася до найсильнішого Голосу, на який тільки була спроможна.