— Дункане! Вниз!
Дункан упав і розпластався на траві, його увага зосередилася на нібито Теґові, що виходив зі Збройного Крила. У руках чоловіка був лазеростріл польової моделі.
«Лицепляс! — подумала Люцілла. Лише надготовність виявила їй його. — Один із цих нових!»
— Лицепляс! — гукнула Люцілла.
Дункан, відштовхнувшись ногами, рвонув убік, злетів угору, перевернувся у повітрі на щонайменше метровій висоті. Швидкість його реакції вразила Люціллу. Не знала, що якась людина може так швидко рухатися! Перший постріл із лазеростріла пройшов під Дунканом, коли він, здавалося, ширяв у повітрі.
Люцілла зістрибнула з галереї, вхопившись у польоті за підвіконня нижнього поверху. Ще не встигла зупинитися, як її рука метнулася і знайшла дощову ринву, — пам’ятала, що вона там є. Тіло вигнулося дугою, вона знову полетіла вниз і вхопилася за підвіконня ще нижчого поверху. Розпач гнав її, хоча вона знала, що не встигне.
Щось затріщало на стіні над нею. Вона побачила, що повітря розрізає скерована в її бік розплавлена лінія. Метнулася вліво, перевертаючись і падаючи на травник. Приземлившись, одним поглядом охопила сцену навколо, наче у спалаху розуміння.
Дункан рвонув до нападника, роблячи ухиляння і перевороти, — неймовірне повторення його тренувань. Швидкість його рухів!
Люцілла помітила нерішучість на обличчі фальшивого Теґа.
Кинулася в бік лицепляса, відчуваючи думки цього створіння: «Їх двоє проти мене!»
Та все ж поразки можна було уникнути, і Люцілла знала це, навіть коли бігла. Лицеплясу достатньо було перемкнути свою зброю на режим повного вогню з близької відстані. Міг би змережити весь простір перед собою. Крізь таку оборону не проб’ється ніхто. Вона обнишпорювала свідомість, відчайдушно шукаючи способу подолати напасника, однак побачила, що з грудей фальшивого Теґа здіймається червоний дим. Червона лінія бігла вгору навкіс, по мускулах до руки, яка тримала лазеростріл. Рука відпала, наче уламок, відбитий у статуї. Плече з вибухом крові відділилося від торса. Постать звалилася, її оповив ще червоніший дим і кров. Вона наче розчинялася, розпадалася на шматки, всі кольору темної засмаги й червіні з синім відтінком.
Зупинившись, Люцілла відчула характерний запах феромонів лицепляса. Дункан підійшов до неї. Глянув над мертвим лицеплясом на рух у переході.
Слідом за мертвим Теґом з’явився інший. Люцілла розпізнала, що це — справжній Теґ.
— Це башар, — промовив Дункан.
Люцілла відчула легкий приплив задоволення від того, що Дункан так добре засвоїв урок ідентифікації: як пізнати своїх друзів, навіть якщо бачиш їх фрагментарно. Вказала на мертвого лицепляса:
— Понюхай його.
Дункан утягнув повітря.
— Так, піймав. Але він був не дуже доброю копією. Ледь його побачивши, я відразу збагнув, хто це.
Теґ вийшов на дворик з тяжким лазерострілом при лівому плечі. Права рука міцно тримала цівку і спусковий гачок. Оббіг поглядом дворик, тоді зосередився на Дункані і врешті на Люціллі.
— Забери Дункана всередину, — сказав він.
Це був наказ полководця на полі битви, людини, яка покладається лише на вище знання того, що слід робити в нагальній ситуації. Люцілла підкорилася, нічого не питаючи.
Дункан мовчав, коли вона вела його за руку повз криваве м’ясо, що зосталося від лицепляса, а тоді до Збройного Крила. Лише опинившись усередині, озирнувся на просяклу кров’ю купу і спитав:
— Хто його впустив?
«Не “як він сюди потрапив?”», — зауважила вона. Дункан уже проминув неістотні деталі, діставшись суті справи.
Теґ ішов попереду, ведучи їх до свого помешкання. Зупинився біля дверей, зиркнув усередину й кивком наказав Люціллі та Дункану йти слідом.
У Теґовій спальні панував густий запах паленої плоті, струменів дим, а найсильнішим був ненависний Люціллі сморід обвугленого барбекю: спечене людське м’ясо! Постать в одному з Теґових одностроїв лежала долілиць на підлозі. Впала туди з ліжка.
Теґ перекотив тіло носаком чобота, відкривши обличчя: витріщені очі, вищирені зуби. Люцілла пізнала одного з охоронців периметра, що, згідно із записами Твердині, прибули сюди разом зі Шванг’ю.
— Їхній головний агент, — промовив Теґ. — Патрін ним зайнявся, а потім ми натягли на нього один із моїх одностроїв. Цього вистачило, щоб ошукати лицеплясів, бо ми не дали їм змоги побачити обличчя перед нападом. Не мали часу зробити копію пам’яті.
— Ти знаєш про це? — Люцілла була вражена.
— Беллонда вичерпно мене проінформувала!
Зненацька Люцілла розгледіла глибше значення Теґових слів. Придушила раптовий вибух гніву.
— Як ти дозволив одному з них вийти на дворик?
Теґ відповів м’яким тоном:
— Тут мав доволі пильне заняття. Я мусив вибирати, і вибір виявився правильним.
Вона не намагалася приховати свій гнів.
— Вибір полягав у тому, щоб дозволити Дункану самому собі давати раду?
— Залишити його під твоєю опікою чи дозволити іншим напасникам пробратися всередину й закріпитися там. Ми з Патріном тяжко напрацювалися, очищаючи це крило. Роботи було по вуха. — Теґ зиркнув на Дункана. — Він дуже добре впорався завдяки нашому вишколу.
— Це… це створіння ледь не дорвалося до нього!
— Люцілло! — Теґ труснув головою. — Я розрахував час. Ви вдвох могли витримати там щонайменше хвилину. Я знав, що ти б перекрила дорогу цьому створінню і пожертвувала собою, щоб урятувати Дункана. Ще двадцять секунд.
Почувши Теґові слова, Дункан звернув сяючі очі на Люціллу.
— Ви б це зробили?
Коли Люцілла не відповіла, за неї відповів Теґ:
— Вона б це зробила.
Люцілла не заперечила. Та тепер згадала неймовірну швидкість, з якою рухався Дункан, блискавичні зміни його атаки.
— Бойові рішення, — промовив Теґ, дивлячись на Люціллу.
Вона погодилася. Як зазвичай, Теґ зробив правильний вибір. Та вона знала, що їй доведеться зв’язатися з Таразою. Прискорення прана-бінду в цьому гхолі перевершило все, чого вона очікувала. Завмерла, коли Теґ випростався у повній готовності, скерувавши погляд на двері позаду неї. Люцілла обернулася.
Там стояла Шванг’ю, за нею Патрін з черговим тяжким лазерострілом при плечі. Люцілла зауважила, що дуло лазеростріла було скероване у Шванг’ю.
— Вона наполягала, — сказав Патрін. На обличчі старого ад’ютанта з’явився гнів. Глибокі зморшки обабіч уст вказували вниз.
— Дорога до південного бункера всіяна тілами, — озвалася Шванг’ю. — Твої люди не дають мені зробити огляд. Наказую тобі негайно скасувати це розпорядження.
— Ні, доки мої чистильні команди не закінчать роботи, — відповів Теґ.
— Там досі вбивають людей! Я це чую! — У голосі Шванг’ю з’явилася їдка нотка. Вона глянула на Люціллу.
— А ще ми там допитуємо людей, — промовив Теґ. Шванг’ю перевела погляд на нього.
— Якщо тут занадто небезпечно, ми заберемо цього… цього хлопця до мого помешкання. Негайно!
— Ми цього не зробимо, — заперечив Теґ. Його голос був негучним, але твердим.
Шванг’ю застигла від невдоволення. Кісточки Патрінових пальців, затиснутих на лазерострілі, побіліли. Шванг’ю перебігла поглядом по лазерострілі, зустрілася очима з Люціллою, в якій прочитала оцінювання. Дві жінки дивилися одна одній в очі. Теґ трохи почекав, тоді сказав:
— Люцілло, забери Дункана до моєї вітальні. — Кивнув на двері позаду себе.
Люцілла послухалася, весь час тримаючись так, щоб власним тілом загороджувати Дункана від Шванг’ю.
За зачиненими дверима Дункан сказав:
— Вона ледь не назвала мене гхолою. Справді сама не своя.
— Шванг’ю випустила дещо з-під контролю, — погодилася Люцілла.
Озирнулася довкола, оглядаючи Теґову вітальню. Вперше побачила цю частину його помешкання: внутрішню башарову святиню. Вона скидалася на її власне житло — та сама суміш упорядкованості та хаотичного безладу. Котушки для читання звалені купою на маленький столик поруч зі старомодним кріслом, оббитим м’якою сірою тканиною. Котушковий рідер відсунутий убік, наче його користувач вийшов на мить, збираючись невдовзі повернутися.