— Обережно, пане Ваффе, — сказала вона. — Ви маєте найвищу владу. Вона полягає в остаточній спроможності цілковито знищити опонента. Я цим не погрожувала, але ви — так. — Глянула на його рукави.
Вафф зітхнув. Що за дилема. Вона була повіндою! Як можна торгуватися з повіндою?
— Ми зіткнулися з проблемою, яку неможливо розв’язати логічними міркуваннями, — промовила Тараза.
Вафф приховав здивування. Точнісінько такі ж слова сказала Всечесна Матрона! Він внутрішньо скорчився від думки, що це може означати. Невже в Бене Ґессерит і Всечесних Матрон спільна мета? Образливі Таразині слова свідчили про інше, та коли можна було довіряти відьмам?
Вафф укотре замислився, чи варто йому зважитися на самопожертву і знищити цю відьму. Та чому б це послужило? Що знає вона, те, без сумніву, знають інші. Це лише прискорило б катастрофу. Між відьмами дійшло до внутрішньої суперечки, але це може виявитися черговим підступом.
— Ви просите нас чимось поділитися, — промовила Тараза. — Що, як ми запропонуємо вам деякі з наших цінних генетичних ліній?
Годі було помилятися: зацікавлення Ваффа зросло. Він сказав:
— Навіщо нам іти по це до вас? Маємо наші контейнери, а генетичні зразки можемо знайти майже повсюдно.
— Зразки чого? — спитала вона.
Вафф зітхнув. Нікуди не подінешся від проникливості Бене Ґессерит. Це ніби випад мечем. Він здогадався, що відкрив їй речі, які природним чином призвели до цієї теми. Шкоди вже завдано. Вона слушно зміркувала (або їй сповістили шпигуни!), що дикий пул людських генів не надто цікавить тлейлаксу з їхньою тоншою знайомістю найглибшої мови життя. Ніколи не слід недооцінювати Бене Ґессерит чи продукти їхньої розплідної програми. Сам Бог знав, що вони створили Муад’Діба і Пророка!
— І чого б іще ви зажадали в обмін на це? — спитав він.
— Нарешті дійшло до торгу! — промовила Тараза. — Звичайно, ми обоє знаємо, що я пропоную розплідних матерів з лінії Атрідів. — І подумала: «Хай собі сподівається! У них буде Атрідівський вигляд, але вони не будуть Атрідками!»
Вафф відчув, що його пульс прискорився. Чи це можливо? Має вона бодай найменший здогад, чого могли б навчитися тлейлаксу, досліджуючи такий джерельний матеріал?
— Ми хотіли б провести першу селекцію їхнього потомства, — заявила Тараза.
— Ні!
— То альтернативну першу селекцію?
— Можливо.
— Що означає можливо? — Тараза похилилася вперед. Напруга Ваффа підказала їй, що вона на правильному шляху.
— Що ще ви попросите?
— Наші розплідні матері мусять мати необмежений доступ до ваших генетичних лабораторій.
— Ви збожеволіли? — Вафф роздратовано труснув головою. Невже вона думає, що тлейлаксу отак просто віддадуть свою найсильнішу зброю?
— Тоді ми приймемо цілком робочий аксолотлевий контейнер.
Вафф лише дивився на неї. Тараза знизала плечима.
— Я мусила спробувати.
— Припускаю, що так.
Тараза відкинулася на спинку крісла і пригадала, що вона тут збагнула. Реакція Ваффа на дзен-сунітське випробування була цікавою. «Проблема, яку неможливо розв’язати логічними міркуваннями». Ці слова справили на нього тонкий ефект. Здавалося, він вибрався з якогось внутрішнього сховку з питальним виразом в очах. Хай захистять нас боги! Невже Вафф — таємний дзен-суніт?
Попри небезпеку, треба це дослідити. Одраде мусить бути озброєна всіма можливими перевагами на Ракісі.
— Мабуть, наразі ми зробили все, що нам під силу, — промовила Тараза. — Час довершити нашу угоду. Єдиний Бог у своєму нескінченному милосерді дав нам нескінченний Усесвіт, де все може статися.
Вафф, не задумуючись, ляснув у долоні.
— Дар несподіванки — найвищий з усіх дарів, — сказав він.
«Не просто дзен-суніт, — подумала Тараза. — Ще й суфій. Суфій! — Доведеться їй змінити свою думку про тлейлаксу. — Скільки часу вони плекали це на грудях?»
— Час сам собою не підлягає ліку, — сказала, випробовуючи його. — Досить глянути на довільне коло.
— Сонця — це кола, — промовив Вафф. — Кожен усесвіт — коло.
Він затамував подих, чекаючи на її відповідь.
— Кола — це обмеження, — відгукнулася Тараза, дібравши належну відповідь зі своїх Інших Пам’ятей. — Що обмежує та замикає, мусить відкритися нескінченності.
Вафф здійняв руки, показавши їй долоні, тоді поклав їх на коліна. Його плечі дещо опустилися і розслабилися.
— Чому ви не з цього розпочали? — спитав він.
«Мушу бути дуже обережною», — перестерегла сама себе Тараза. Ваффове зізнання — і словами, і поведінкою — вимагало дбайливого аналізу.
— Те, що між нами відбулося, нічого не відкриє, якщо ми не говоритимемо відвертіше, — промовила вона. — Та навіть і тоді ми вдаватимемося лише до слів.
Вафф вивчав її обличчя, намагаючись зчитати з бене-ґессеритської маски якесь підтвердження того, що випливало з її слів та поведінки. «Вона повінда, — нагадав він собі. — Повіндам не можна вірити… але ж вона поділяє Велику Віру…»
— Хіба ж Бог не послав Свого Пророка на Ракіс, щоб випробувати й навчити нас? — спитав він.
Тараза заглибилася в Інші Пам’яті. Пророк на Ракісі? Муад’Діб? Ні… це не збігалося з іншими суфійськими чи дзен-сунітськими віруваннями в…
Тиран!
Стиснула губи в сувору лінію.
— Що не можемо контролювати, те мусимо прийняти, — сказала вона.
— Бо це, напевно, діяння Боже, — відповів Вафф.
Тараза вже достатньо побачила й почула. Міссіонарія Протектіва дала їй можливість зануритися в кожну відому релігію. Інші Пам’яті підкріпили та доповнили ці відомості. Вона відчувала пекучу потребу безпечно забратися з цієї кімнати. Слід попередити Одраде, аби була насторожі!
— Можу я дещо запропонувати? — спитала Тараза.
Вафф ґречно кивнув.
— Можливо, нас поєднують міцніші в’язі, ніж ми уявляли, — сказала вона. — Пропоную вам гостинність нашої Твердині на Ракісі та послуги нашої тамтешньої командирки.
— Атрідки? — спитав він.
— Ні, — збрехала Тараза. — Але я, звичайно, повідомлю наших Розпорядниць схрещення про ваші потреби.
— А я наготую те, що вам потрібно як плата, — сказав він. — Чому угоду завершуватимемо на Ракісі?
— Хіба ж це не слушне місце? — спитала вона. — Хто може бути фальшивим у домі Пророка?
Вафф відкинувся на спинку крісла, розслабив опущені на коліна руки. Тараза, безперечно, знала належні відповіді. Це було несподіване для нього одкровення.
Тараза підвелася.
— Кожен із нас особисто слухає Бога, — промовила вона.
«А разом у кеглі», — подумав він. Глянув на неї, нагадуючи собі, що вона повінда. Нікому з них не можна вірити. Обережність! Врешті-решт, ця жінка — відьма Бене Ґессерит. Вони відомі тим, що творять релігії для власних цілей. Повінди!
Тараза підійшла до люка, відкрила його та дала сигнал безпеки. Знову обернулася до Ваффа, що так і сидів у своєму кріслі. «Він не розгадав нашого справжнього проєкту, — подумала вона. — Мусимо якомога старанніше вибрати тих, кого пошлемо до нього. Він не сміє навіть підозрювати, що є частиною нашої наживки».
Вафф глянув на неї. Його ельфійське личко було спокійним.
«На вигляд порожнє місце, — подумала Тараза. — Та його можна піймати! Союз між Сестринством і Тлейлаксом пропонує багато приваб. Але на наших умовах!»
— До зустрічі на Ракісі, — промовила вона.
***
Який соціальний спадок помандрував у зовнішні світи разом із Розсіянням? Ми знаємо ті часи до найдрібніших деталей. Знаємо налаштування — психічні та фізичні. Свідомість Загублених переважно зводилася до віри в силу людей та знарядь. Існувала відчайдушна потреба простору для розширення, гнаного міфом Свободи. Більшість не збагнула найглибшого уроку Тирана — того, що насилля вибудовує власні межі. Розсіяння було диким і випадковим рухом, інтерпретованим як зростання (експансія). Його спричинив глибокий (часто несвідомий) страх перед стагнацією і смертю.