Одраде, простягшись на боці, лежала на підвіконні аркоподібного вікна. Ледь торкалася щокою теплого пласкла, крізь яке бачила Велику Площу Кіна. Під спину підклала червону подушку, що пахла меланжем, — як і багато речей на Ракісі. Позаду розміщувалися три кімнати, маленькі, але зручні й належно віддалені як від Храму, так і від Твердині Бене Ґессерит. Ця віддаленість була одним із пунктів угоди між Сестринством і священниками.
— Шіану слід краще охороняти, — наполягала Одраде.
— Сестринство не може бути її єдиним опікуном, — заперечував Туек.
— Як і священники, — ударом на удар відповіла Одраде.
Під аркоподібним вікном Одраде, на шість поверхів нижче, ледь організованим хаосом розкинувся величезний базар, майже заповнивши Велику Площу. Сріблясто-жовте світло призахідного сонця обсипало сцену блиском, видобуваючи яскраві барви балдахінів, рисуючи довгі тіні на нерівній землі. Проміння пробивалося крізь куряву там, де порозкидувані групи людей юрмилися довкола латаних парасолів та поплутаних торгових рядів.
Велика Площа насправді не була квадратною. Тяглася довкола базару на повний кілометр перпендикулярно до вікна Одраде та вдвічі більше ліворуч і праворуч від нього. Гігантський прямокутник утоптаної землі та старого каміння, впродовж дня збитий на гризьку пилюку покупцями, що протистояли спеці в надії на добру оказію.
З настанням вечора тут на очах Одраде розгорталася якась нова діяльність — надходило більше людей, рух ставав сильнішим і гарячковішим.
Одраде перехилила голову, щоб під гострішим кутом глянути на землю біля свого будинку. Частина торговців, які отаборилися просто під її вікном, уже розходилася до своїх поблизьких помешкань.
Невдовзі повернуться, підкріпившись і відбувши коротку сієсту, готові якнайповніше використати ті цінніші години, коли люди просто неба можуть дихати повітрям, що не обпікає їм горлянок.
Одраде зауважила, що Шіана запізнюється. Священники не сміють більше зволікати. Тепер вони гарячково працюватимуть, засипаючи Шіану питаннями, наказуючи їй пам’ятати, що вона — посланниця самого Бога до Його Церкви. Нагадуватимуть Шіані про численні вимушені зобов’язання вірності, які Одраде доведеться вишукати та висміяти, щоб дівчинка бачила всі ці тривіальності з належної перспективи.
Одраде вигнула спину дугою і присвятила хвилину безмовним дрібним вправам, аби зменшити напругу. Зізналася собі у певному співчутті до Шіани. У думках дівчинки достоту панує тепер хаос. Шіана небагато знала або й зовсім не знала про те, чого їй сподіватися, перейшовши під повну опіку Превелебної Матері. Годі сумніватися, що юна свідомість була засмічена міфами та іншими нісенітницями.
«Як була й моя», — подумала Одраде.
У таку мить, як ця, вона не могла уникнути спогадів. Її безпосереднє завдання ясне: екзорцизм, вигнання злих духів не лише з Шіани, а й із себе самої.
Нав’язливі думки Превелебної Матері у її спогадах: Одраде, п’ять літ, затишний дім на Гамму. При дорозі перед домом вишикувалися будинки, що в приморських містах планети вважаються маєтками середнього класу: низькі одноповерхові вілли обабіч широких вулиць. Ряд будівель тягнеться аж до вигнутого морського берега, там вони більші й розкидані рідше, ніж уздовж вулиць. Лише біля моря стають дорожчими, а їхні власники не так ревно використовують кожен квадратний метр.
Вигострена Бене Ґессерит пам’ять Одраде прокочувалася крізь цей далекий дім, оживляла його мешканців, вулиці, товаришів у іграх. Відчула стискання у грудях, воно підказало їй, що ці спогади пов’язані з пізнішими подіями.
Бене-ґессеритський дитсадок у штучному світі Аль Дханабу — однієї з найраніших безпечних планет Сестринства. (Пізніше вона довідалася, що колись Бене Ґессерит обмірковували, чи не перетворити всю планету на не-покій. Енергетичні обмеження звели цей план нанівець). Дитсадок був каскадом різноманітностей, чимось новим для дитини, звичної до комфорту й дружелюбності Гамму. Освіта Бене Ґессерит передбачала також інтенсивне фізичне тренування. Вихованкам постійно нагадували, що годі сподіватися стати Превелебною Матір’ю, не пройшовши крізь сильний біль і часті повторення начебто безнадійних фізичних вправ.
Частина її компаньйонок не витримала цього етапу. Пішли, щоб стати няньками, служницями, працівницями, випадковими розплідницями. Наповнювали ніші всюди, де їх потребувало Сестринство. Траплялося, Одраде тужила за провалом, відчуваючи, що життя після нього не таке й погане — менше обов’язків, простіші цілі. Це було до того, як вона пройшла Перший Вишкіл.
Я думала про це як про переможний вихід на свободу. Та опинилася по той бік свободи.
Усе, що там знайшлося, — нові та суворіші вимоги.
Одраде сіла на підвіконня свого ракіанського вікна, відсунула подушку вбік. Відвернулася від базару. Там ставало дедалі гамірніше. Кляті священники! Затягли запізнення понад усі можливі межі!
«Мушу згадувати своє дитинство, бо це допоможе мені з Шіаною, — подумала вона. І власна слабкість одразу ж здалася їй смішною: — Чергова відмовка!»
Деяким кандидаткам знадобилося понад п’ятдесят літ, щоб стати Превелебними Матерями. Це було закладено в них упродовж Другого Вишколу — уроку терплячості. Одраде рано виявила здібності до глибших студій. Її планували зробити однією з ментаток Бене Ґессерит і, ймовірно, архівісткою. Та цей намір порушило відкриття того, що її таланти спрямовані на дещо інше, потрібніше. Її націлювали на тонші обов’язки в Капітулі.
Безпека.
Таким диким Атрідівським талантам часто діставалося це заняття. Дбайливе ставлення до деталей — от що було визначальною рисою Одраде. Знала, що Сестри можуть передбачити деякі її вчинки, просто глибоко її знаючи. Тараза робила таке постійно. Одраде почула пояснення від самої Тарази: «Особистість Одраде напрочуд сильно віддзеркалюється у виконанні нею своїх обов’язків».
У Капітулі був жарт: «Що робить Одраде, коли не працює? Іде на роботу».
Капітула не накидала потреби прикриватися масками, які кожна Превелебна Мати автоматично використовувала, опинившись назовні. Можна було імпульсивно виявляти емоції, відверто реагувати на власні та чужі помилки, переживати сум чи горе, а інколи навіть щастя. Чоловіки теж були доступними — не для схрещення, а для розради, якщо така потрібна. Усі чоловіки з Капітули Бене Ґессерит були достатньо привабливими, деякі навіть щирими у своїй привабливості. Ці останні тішилися значною популярністю.
Емоції.
Крізь свідомість Одраде промайнуло розпізнавання.
«Приходжу до того ж, що й завжди».
Одраде відчула на спині теплий дотик вечірнього сонця Ракіса. Знала, де сидить її тіло, але розум відкрився для дедалі ближчої зустрічі із Шіаною.
Любов!
Це було б так легко й так небезпечно.
У цю мить вона заздрила Стаціонарним Матерям, яким дозволено прожити все життя з постійним розплідним партнером. З такого зв’язку походив Майлс Теґ. Інші Пам’яті підказали їй, що так було з леді Джессікою та її Герцогом. Навіть Муад’Діб обрав таку форму партнерського союзу.
«Це не для мене».
Одраде зізналася у гіркій заздрості, що їй не було дозволено такого життя. І яке ж вона мала відшкодування в тому житті, куди її направлено?
«Життя без любові можна інтенсивніше присвятити Сестринству. Ми забезпечуємо втаємничених власною формою підтримки. Не переймайся браком сексуальної насолоди. Вона доступна завжди, тільки-но відчуєш потребу».
З привабливими чоловіками!
Від днів леді Джессіки, упродовж часів Тирана й досі змінилося багато чого… включно з Бене Ґессерит. Кожна Превелебна Мати це знала.