З грудей Одраде вирвалося глибоке зітхання. Вона через плече озирнулася на базар. Досі Шіани не видно.
«Я не смію полюбити цю дитину!»
Зроблено. Одраде знала, що вона розіграла мнемонічну гру за формою, накладеною Бене Ґессерит. Обернулася, всілася на підвіконні, схрестивши ноги. Звідси мала гарний вид на базар та дахи міста і його улоговину. Знала, що нечисленні пагорби на південь звідси — це останні залишки Оборонної Стіни Дюни, високого гірського ланцюга, пробитого колись Муад’Дібом і його легіонами верхи на піщаних червах.
Гаряче повітря танцювало над землею за канатом і каналом, які захищали Кін від вторгнення нових червів. Одраде ледь усміхнулася. Священники не вбачали нічого дивного в оточенні своїх поселень водними перепонами, аби захиститися від вторгнення їхнього Розділеного Бога.
«Ми поклонятимемося тобі, Боже, та не чіпай нас. Це наша релігія, наше місто. Бачиш, не називаємо його Арракіном. Тепер це Кін. Ця планета вже не Дюна й не Арракіс. Тепер це Ракіс. Тримайся осторонь, Боже. Ти — минуле, а минуле змушує соромитися».
Одраде вдивлялася в ці далекі пагорби, що танцювали у спекотному мареві. Могла накласти Інші Пам’яті на цей древній краєвид. Знала це минуле.
«Якщо священники далі затягатимуть із прибуттям Шіани, я їх покараю».
Базар під нею все ще був спекотним, тепло нагромадилося в ґрунті та товстих стінах довкола Великої Площі. Це теплове випромінювання посилював дим численних кухонних вогнищ у довколишніх будинках і закритих навісами осередках життя, розкиданих по базарі. День стояв гарячий, температура перевищувала тридцять вісім градусів. Але цей будинок був за давніх часів Центром Рибомовок, його охолоджували іксіанські механізми та басейни випаровування на даху.
«Нам тут буде зручно».
І так безпечно, як це можливо при захисних заходах Бене Ґессерит. Цими коридорами походжають Превелебні Матері. Священники мали своїх представників у будівлі, але ніхто з них не проникне туди, де Одраде вважає їхню присутність небажаною. Шіана зустрічатиметься з ними час від часу, проте лише з дозволу Одраде.
«Це відбувається, — думала Одраде. — Таразин план просувається вперед».
У пам’яті Одраде було ще свіжим останнє повідомлення з Капітули. Та його сенсаційна інформація про тлейлаксу сповнила Одраде збудженням, яке вона ретельно придушила. Цей Вафф, цей Пан тлейлаксу, був би цікавим об’єктом вивчення.
Дзен-суніт! І суфій!
«Ритуальна схема, заморожена впродовж тисячоліть», — сповіщала Тараза.
У Таразиному посланні була ще одна безсловесна звістка. «Тараза цілковито мені довіряє». Одраде відчула, яка сила напливає до неї з цього розуміння.
«Шіана — точка опори. Ми — важіль. Наша сила походитиме з багатьох джерел».
Одраде розслабилася. Знала, що Шіана не дозволить священникам зволікати довше. При всій своїй стійкості Одраде ледь могла витримати напади нетерплячки. Шіані це ще складніше.
Вони обидві, Одраде та Шіана, стали змовницями. Це перший крок. Чудова гра для Шіани. Завдяки народженню та вихованню вона знала, що не слід довіряти священникам. Дуже радісно нарешті мати союзника!
Якась форма діяльності розворушила людей просто під вікном Одраде. Вона зацікавлено глянула вниз. П’ятеро голих чоловіків утворили коло, сплівши руки. Їхні накидки та дистикости лежали збоку купою, яку стерегла смаглява молода дівчина у довгій коричневій сукенці з меланжевого волокна. Її волосся була перев’язане шматком червоної тканини.
Танцівники!
Одраде бачила багато звітів про цей феномен, але, відколи прибула, сама зіткнулася з таким уперше. Серед глядачів було троє Священничих гвардійців у жовтих шоломах з високими гребенями. Гвардійці мали на собі короткий одяг, що давав змогу вільно рухати ногами, кожен був озброєний обкованою металом палицею.
Танцівники кружляли, а тим часом натовп глядачів довкола, як і слід було сподіватися, ставав дедалі неспокійнішим. Одраде знала цю схему. Невдовзі залунає гучне скандування і почнеться велика бійка. Порозбивають голови. Потече кров. Люди кричатимуть і тікатимуть. Згодом усе затихне без жодного втручання влади. Дехто піде геть, плачучи. Дехто забереться звідти, регочучи. Священничі гвардійці не втручатимуться.
Безглузде шаленство цього танцю і його наслідки століттями захоплювали Бене Ґессерит. Зараз він привернув до себе пильну увагу Одраде. Виродження цього ритуалу прослідкувала Міссіонарія Протектіва. Ракіанці називали його «Збоченим танцем». Він мав й інші назви, а найважливішою з них була «Сіайнок». До цього танцю звівся найвеличніший ритуал Тирана, мить його причастя з Рибомовками.
Одраде розпізнала та оцінила енергію цього феномену. Жодна Превелебна Мати не помилилася б, побачивши його. Та все ж таке марнотратство її непокоїло. Подібні речі слід накопичувати і спрямовувати у правильне русло. Такий ритуал потребував належного використання. Тим часом усе, що він робив, — це висмоктував сили, які могли виявитися деструкційними для священників, якщо їх не втамувати.
Ніздрів Одраде дістався солодкий фруктовий запах. Вона принюхалася, глянула на вентиляційні отвори біля вікна: тепло, випромінюване натовпом і розігрітою землею, створило висхідний потік. Він ніс із собою запахи, що проникали крізь іксіанські вентиляційні отвори. Одраде притисла ніс і чоло до пласкла, щоб глянути просто вниз. Ах, танцівники чи натовп перевернули торгову ятку. Танцівники тупотіли по плодах. Жовтий м’якуш бризкав їм аж до стегон.
Одраде розгледіла між глядачами торговця плодами — знайоме поморщене обличчя, кілька разів вона бачила його при ятці поруч зі входом до її будинку. Здавалося, він цілковито байдужий до своєї втрати. Як усі довкола, не зводив очей із танцівників. П’ятеро голих чоловіків рухалися, високо й невлад здіймаючи ноги. Танець здавався неритмічним і на вигляд нескоординованим, його схема зводилася до того, що троє танцівників періодично завмирали, обома ногами стоячи на землі та підіймаючи вгору двох інших.
Одраде розпізнала, що це. Схема була пов’язана з древнім фрименським способом пересування по піску. Цей цікавий танець був скам’янілістю, реліктом, який коренився у потребі рухатися неритмічно, не сповіщаючи про свою присутність черва.
Люди з великого базарного прямокутника почали тиснутися ближче до танцівників, підстрибували, як іграшки з коробки, аби зазирнути понад юрмищем і побачити п’ятьох голих чоловіків.
Тут Одраде помітила ескорт Шіани, який просувався далеко праворуч, там, де у площу вливалася широка вулиця. Символи звіриних слідів на тамтешніх будівлях вказували, що широка вулиця була Божою Дорогою. Історична свідомість сповістила їй, що колись уздовж цієї вулиці пролягав шлях Лето ІІ до міста з обведеного високими мурами Сар’єру далеко на півдні. Якщо зважати на деталі, то й досі можна було розгледіти деякі форми та взірці з Тиранового міста Онна, фестивального центру, збудованого довкола старшого міста, Арракіна. Онн затер багато слідів Арракіна, але деякі вулиці збереглися: певні будівлі виявилися надто корисними, щоб їх замінити. Будівлі неминуче окреслювали вулиці.
Шіанин ескорт дістався туди, де вулиця змикалася з базаром. Жовтошоломні гвардійці крок за кроком просувалися вперед, пробиваючи собі дорогу палицями. Гвардійці були високими: товсті двометрові палиці, якими вони спиралися об землю, сягали найнижчому з них лише до плеча. Навіть у найстихійнішому натовпі ніколи не бракувало Священничих гвардійців, але оборонці Шіани були найвищими з високих.
От вони знову рушили з місця, ведучи свій загін у напрямку Одраде. При кожному кроці їхні накидки розвівалися, відкриваючи гладеньку сірість найкращих дистикостів. Ступали просто вперед, п’ятнадцятеро, розставлені ледь вигнутим строєм, що оминав найбільші скупчення яток.
За гвардійцями йшла не надто організована група священниць із Шіаною посередині. Одраде кілька разів вихопила поглядом примітну постать Шіани, що виділялася серед ескорту вигорілим на сонці волоссям і гордо піднятим угору обличчям. Та увагу Одраде привернули жовтошоломні Священничі гвардійці. Вони рухалися з бундючністю, до якої їх привчили з дитинства. Ці гвардійці знали, що вони кращі за звичайний люд. А звичайний люд реагував досить передбачувано: розступався, відкриваючи дорогу загонові Шіани.