Незабаром з’явився й сам господар. Він, мабуть, був дуже невдоволений, що ми потривожили його сон.
— Я вже дав свідчення у відділку, — пробурчав він.
Голмс вийняв із кишені півсоверена та задумливо повертів його в пальцях.
— Нам було б набагато приємніше послухати вас особисто, — пояснив він.
— Що ж, я не проти розповісти все, що знаю, — відповів констебль, не зводячи очей з золотої монети.
— Просто розкажіть нам усе, як воно сталося.
Ренс сів на диван, набитий кінським волоссям, і стурбовано насупив брови, ніби намагаючись відновити в пам’яті кожну дрібницю.
— Почну з самого початку, — сказав він. — Я чергував уночі, з десятої до шостої ранку. Близько одинадцятої в «Білому олені» трохи побилися, але загалом у моєму районі було тихо. О першій годині ночі почався дощ, я зустрівся з Гаррі Мерчером — тим, хто чергує в дільниці Голланд-Ґрув. Ми постояли на розі Генрієтт-стрит, погомоніли про те, про се, а потім, о годині, мабуть, другій або трохи пізніше, я вирішив пройтися Брикстон-роуд, перевірити, чи все гаразд. Болото там було непрохідне, і я нікого не побачив, хіба що один-два кеби проїхали. Іду собі й міркую, між нами кажучи, що добре було б зараз хильнути скляночку гаряченького джину, аж раптом у вікні того самого будинку блиснуло світло. Ну, я ж знаю, що два будинки на Лористон-Ґарденсі — порожні, а все тому, що господар не бажає чистити каналізаційні труби, хоча, між іншим, останній мешканець помер там від черевного тифу... Так от, як тільки я побачив у вікні світло, то навіть сторопів і, звісно, запідозрив щось недобре. Коли ж підійшов до дверей...
— Ви зупинилися, потім пішли назад до хвіртки, — перебив його мій приятель. — Чому ви повернулися?
Ренс аж підстрибнув на місці та здивовано вилупився на Голмса.
— Це правда, сер! — сказав він. — Хоча звідки ви знаєте, лише Бог відає! Розумієте, коли я підійшов до дверей, навколо було так порожньо й тихо, що я вирішив: краще візьму когось із собою. Загалом я не боюся нікого, хто ходить по землі. Але ті, хто лежить під землею, звісно, то інша річ... Я й подумав: а раптом це той, хто помер від черевного тифу, прийшов оглянути каналізаційні труби, які його довели до могили?.. Мені, зізнаюся, стало моторошно, тому я й повернувся до хвіртки, гадав, може, побачу ліхтар Мерчера, та тільки нікого навколо не виявилося.
— І на вулиці нікого не було?
— Жодної душі, сер, навіть собака не пробігла. Тоді я опанував себе, повернувся назад і відчинив двері. У будинку було тихо, і я увійшов до кімнати, де світилося. Там, на каміні, стояла свічка, червона, воскова, і при її світлі я побачив...
— Знаю, що ви побачили. Ви кілька разів обійшли кімнату, стали на коліна біля трупа, потім пішли та розчахнули двері в кухню, а згодом...
Джон Ренс рвучко схопився на ноги, перелякано та підозріло витріщаючись на Голмса.
— Стривайте, а де ж ви ховалися, якщо все це бачили, га? — заверещав він. — Щось ви забагато знаєте!
Голмс засміявся та кинув на стіл перед констеблем свою візитівку.
— Будь ласка, не арештовуйте мене за підозрою в убивстві, — сказав він. — Я не вовк, а один із гончаків; містер Ґреґсон або містер Лестрейд це підтвердять. Продовжуйте, благаю. Що ж було далі?
Ренс знову сів, але вигляд у нього був, як і раніше, спантеличений.
— Я пішов до хвіртки та засвистів у свисток. Прибіг Мерчер, а з ним — іще двоє.
— А на вулиці так нікого й не було?
— Так, загалом, можна сказати, нікого.
— Тобто?
Обличчям констебля розпливлася посмішка.
— Знаєте, сер, я бачив пияків за своє життя, але щоб уже так нализатися, як той, — такі мені ще не траплялися. Коли я вийшов на вулицю, він прихилився до огорожі біля хвіртки, але ніяк не міг встояти, а сам щосили горланив якусь пісню. А ноги його так і роз’їжджалися в різні боки.
— Який він був на вигляд? — швидко спитав Шерлок Голмс.
Джон Ренс був явно роздратований запитанням, що не стосується справи.
— П’яний, як чіп, ось який він був на вигляд, — відповів він. — Якщо б ми не були зайняті, звісно, то запроторили б його до відділку.
— Яке у нього обличчя, одяг, не помітили? — нетерпляче домагався Голмс.
— Як не помітити, адже ми з Мерчером спробували поставити його на ноги, цього червонопикого здорованя. Підборіддя в нього було замотане шаликом аж до самого рота.