— Як ви здогадалися? — здивувався я.
— Ну, це дрібниці, — кинув він, усміхнувшись. — От гемоглобін — зовсім інша річ. Ви, звісно, розумієте важливість мого відкриття?
— Як хімічна реакція — це, певна річ, цікаво, — відповів я, — але практично...
— Боже милий, та це ж найважливіше практичне відкриття для судової медицини за десятки років. Хіба не розумієте, що це дає можливість безпомилково визначати кров’яні плями? Ходіть-но сюди!
У запалі нетерпіння він схопив мене за рукав і потягнув до свого столу.
— Візьмімо дещицю свіжої крові, — запропонував він і вколов довгою голкою свій палець, витягнувши піпеткою краплину крові. — Тепер розчиню цю краплю в літрі води. Дивіться, вода здається абсолютно чистою. Співвідношення кількості крові до води не більше, ніж один до мільйона. І все ж, присягаюся, що ми отримаємо характерну реакцію.
Він кинув у склянку кілька білих кристаликів і накрапав туди якоїсь безбарвної рідини. Вміст миттєво забарвився в каламутно-червоний колір, а на дні з’явився коричневий осад.
— Ха-ха! — він заплескав у долоні, радіючи, як малюк, який отримав нову іграшку. — Що про це скажете?
— Це, мабуть, якийсь дуже сильний реактив, — зауважив я.
— Чудовий! Чудовий! Колишній метод із ґваяковою смолою[3] дуже громіздкий і ненадійний, як і дослідження кров’яних кульок під мікроскопом. Це взагалі марно, якщо кров пролили кілька годин тому. А цей реактив діє однаково добре, свіжа кров, чи ні. Якби його відкрили раніше, то сотні людей, котрі зараз розгулюють на волі, давно б уже заплатили за свої злочини.
— Он як! — пробурмотів я.
— Розкриття злочинів завжди залежить від цього питання. Людину починають підозрювати в убивстві, можливо, через кілька місяців після того, як його скоїли. Переглядають її білизну й одяг, знаходять бурі плями. Що це: кров, бруд, іржа, фруктовий сік чи ще щось? Ось питання, яке заганяло в глухий кут багатьох експертів, а чому? Бо не було надійного реактиву. А тепер у нас є реактив Шерлока Голмса, і всім ускладненням настав край!
Очі його виблискували, чоловік притиснув руку до грудей і вклонився, немов відповідаючи на оплески уявної аудиторії.
— Вас можна привітати, — сказав я, неабияк здивований його ентузіазмом.
— Торік у Франкфурті слухали заплутану справу фон Бішофа. Його, звісно, повісили б, якби тоді знали мій метод. А справа Мезона з Брадфорда, і знаменитого Мюллера, і Лефевра з Монпельє, і Семсона з Нью-Орлеана? Можу назвати десятки справ, в яких мій реактив зіграв би вирішальну роль.
— Ви просто жива хроніка злочинів, — засміявся Стемфорд. — Маєте видавати спеціальну газету. Назвіть її «Поліційні новини минулого».
— І це була б дуже захоплююча річ — підхопив Шерлок Голмс, заклеюючи крихітну ранку на пальці шматочком пластиру. — Доводиться бути обережним, — продовжував він, із посмішкою обернувшись до мене, — я часто чаклую з усілякими отруйними речовинами.
Він простягнув руку, й я побачив, що його пальці вкриті такими ж шматочками пластиру та плямами від їдких кислот.
— Ми прийшли в справі, — заявив Стемфорд, сідаючи на високий триногий ослінчик і кінчиком черевика підсовуючи до мене інший. — Мій приятель шукає собі житло, а позаяк ви скаржилися, що не можете знайти компаньйона, я вирішив, що вас потрібно познайомити.
Шерлоку Голмсу, либонь, сподобалася перспектива розділити зі мною помешкання.
— Знаєте, мені приглянулася одна квартирка на Бейкер-стрит, — повідомив він, — яка нам із вами підійде в будь-якому разі. Сподіваюся, ви не проти запаху міцного тютюну?
— Я й сам палю «корабельний», — підхопив я.
— Чудово. Я зазвичай тримаю вдома хімікати та час від часу проводжу досліди. Це не буде вам заважати?
— Анітрохи.
— Стривайте, а які ж іще в мене недоліки? Так, іноді я впадаю в нудьгу й цілими днями не розтуляю рота. Не треба думати, що я на вас ображений. Просто не звертайте на мене уваги, і це скоро минеться. Ну, а ви в чому можете покаятись? Поки ми ще не оселилися разом, добре б дізнатися один про одного найгірше.
Мене розсмішив цей взаємний допит.
— У мене є щеня, бульдог, — сказав я, — і мені заважає гамір, бо маю розхитані нерви, можу валятися в ліжку півдня й узагалі неймовірно ледачий. Коли я здоровий, у мене з’являється ще ряд вад, але зараз ці — найголовніші.
— А гру на скрипці також вважаєте гамором? — стурбовано поцікавився він.
— Залежить від того, як грати, — відповів я. — Хороша гра — це дар богів, а кепська...
— Ну, тоді все гаразд, — весело зареготав він. — Здається, можна вважати, що справу залагоджено, якщо лишень вам сподобаються кімнати.
— Коли ми їх побачимо?
— Зайдіть за мною завтра опівдні, поїдемо звідси разом і про все домовимося.
— Чудово, отже, рівно опівдні, — сказав я, тиснучи йому руку.
Чоловік знову зайнявся своїми хімікатами, а ми зі Стемфордом пішли до мого готелю.
— Між іншим, — раптом зупинився я, повернувшись до супутника, — як він дізнався, що я приїхав із Афганістану?
Той загадково посміхнувся.
— Це його головна особливість, — сказав мій компаньйон. — Багато людей не поскупилися би, щоб дізнатися, як він усе це вгадує.
— Тут є якась таємниця? — вигукнув я, потираючи руки. — Дуже цікаво! Дякую за те, що нас познайомили. Знаєте, щоб пізнати людство, треба вивчити людину.
— То ви мусите вивчати Голмса, — зазначив Стемфорд, прощаючись. — Утім, ви скоро переконаєтеся, що це міцний горішок. Можу закластися, що він розкусить вас швидше, ніж ви його. До побачення!
— Бувайте, — відповів я й попрямував до готелю, дуже зацікавлений своїм новим знайомим.
3
Ґваякова смола міститься в деревині ядра ґваякового дерева (Guaiacum officinale), її використовували як реактив на гемоглобін.