Ця манія штовхнула маркіза д'Еспара на вчинки, позбавлені всякого сенсу; так, усупереч звичкам, властивим людям його суспільного стану та всупереч власним поглядам на обов'язки дворянства, він відкрив комерційне підприємство, внаслідок чого щодня підписує векселі на короткий термін, які нині вже становлять загрозу для його честі та статку, оскільки він бере на себе зобов'язання негоціанта і в разі несплати його можуть оголосити банкрутом; а заборгував він постачальникам паперу, друкарям, літографам та ілюстраторам, які забезпечують його матеріалами, необхідними для так званої «Мальовничої історії Китаю», що виходить окремими випусками, так багато, що самі ті люди, аби врятувати свої капітали, звернулися до позивальниці з проханням запровадити над маркізом д'Еспаром опіку…»
— Це божевільний! — вигукнув Б'яншон.
— Ти так думаєш? — мовив слідчий. — Тут треба вислухати й супротивну сторону. Хто слухав один дзвін, той не чув передзвону.
— Але здається мені… — почав Б'яншон.
— А от мені здається, — урвав його Попіно, — що якби хтось із моїх родичів та захотів прибрати до рук мій статок, а я був би не простим чиновником суду, чий нормальний стан щодня можуть засвідчити колеги по службі, а, скажімо, герцогом або пером, то всякий крутій-стряпчий на зразок Дероша міг би учинити такий позов і проти мене.
«Внаслідок цієї манії постраждало і виховання дітей: так, усупереч заведеній у нас системі освіти, він змушує їх вивчати китайську історію та зубрити китайську грамоту, що йде наперекір ученню католицької церкви…»
— По-моєму, тут Дерош перебрав міру, — сказав Б'яншон.
— Клопотання складав його старший писар Годешаль, а для нього, як ти знаєш, усяка наука — китайська грамота.
«Часто діти бувають позбавлені найнеобхіднішого, а маркіз д'Еспар, незважаючи на благання позивальниці, дозволяє їй бачитися з ними лише раз на рік. Знаючи, в якій скруті вони перебувають, вона марно намагалася надати їм…»
— О пані маркізо, це вже чиста комедія! Хто надто силкується щось довести, той нічого не доведе. Де це бачено, мій любий хлопче, — сказав слідчий, поклавши папку на коліна, — щоб жінка, наділена розумом і лукавством, виявила безпорадність там, де досить тваринного інстинкту любові до своєї дитини? Щоб побачити своє дитя, мати здатна на такі самі хитрощі, як і дівчина, що домагається зустрічі з коханим. Якби твоя маркіза захотіла нагодувати чи вдягти своїх дітей, сам сатана не зміг би їй перешкодити! Хіба не так? Усе тут білою ниткою шито, їм не ошукати такого стріляного вовка, як я. Читаймо далі!
«Вік вищеозначених дітей вимагає якнайскорішого вжиття заходів, щоб вибавити їх від згубних наслідків подібного виховання, забезпечити усім згідно з їхнім високим становищем і вберегти від поганого прикладу, який подає їм батько.
— На підтвердження вищенаведених фактів існують докази, в наявності яких суд легко може переконатися. Так, пан д'Еспар не раз називав мирового суддю Дванадцятого округу мандарином третього класу, а викладачів колежу Генріха Четвертого — мудрецями (І вони ще ображаються!). З приводу найбуденніших подій він заявляє, що в Китаї так не робиться. В розмовах він має звичку ніби мимохідь торкатися пані Жанрено або подій епохи Людовіка Чотирнадцятого, і тоді впадає в чорну меланхолію. Або раптом уявляє себе в Китаї. Декотрі з його сусідів, а саме: панове Едм Беккер, студент медицини, і Жан Батіст Фреміо, викладач, що мешкають у тому самому будинку, — після ближчого знайомства з маркізом д'Еспаром дійшли висновку, що його маніакальну пристрасть до Китаю умисне розпалюють барон Жанрено та його мати, вдова Жанрено, які поставили собі за мету домогтися цілковитого ослаблення розумових здібностей маркіза д'Еспара; слід узяти також до уваги, що, наскільки нам відомо, пані Жанрено прислужилася маркізові д'Еспару тільки в одному — допомагала йому збирати речі, які мають відношення до Китаю.
Нарешті позивальниця береться довести до суду, що на пана Жанрено та його матір, вдову Жанрено, з тисяча вісімсот чотирнадцятого по тисяча вісімсот двадцять восьмий рік витрачено не менше мільйона франків.
На підтвердження викладеного вище позивальниця пропонує панові голові суду скористатися свідченням осіб, які постійно зустрічаються з маркізом д'Еспаром і чиї імена й титули наведені далі: багато з них наполягають на запровадженні опіки над маркізом д'Еспаром, бачачи в цьому єдиний засіб уберегти його маєтність від розтрати, а дітей — від згубного впливу.