— Дивна поведінка! — сказав Попіно з глибокою переконаністю в голосі. — А вам доводилося бачити оту Жанрено?
— Якось мій дівер, стурбований долею свого брата…
— Он воно що! — вигукнув слідчий, уриваючи маркізу. — То ви, пане, брат маркізові д'Еспару?
Шевальє мовчки вклонився.
— Пан д'Еспар не байдужий до цієї історії, і якось він привів мене до молитовні, де ця жінка слухає проповіді, бо вона протестантка. Я бачила її там, у ній нема нічого привабливого. Схожа на бридку торговку — гладка, подзьобана віспою, з величезними руками й ногами, зизоока. Страховисько, та й годі!
— Неймовірно! — пробурмотів Попіно, прикидаючись найпростодушнішим слідчим у всьому королівстві. — І ця особа живе тут близько, на вулиці Зеленій, в шикарному особняку! Немає більше міщан, усі стали аристократами!
— На цей особняк її син витратив величезні гроші.
— Пані, я живу в передмісті Сен-Марсо і з такими витратами діла не мав. Що ви називаєте «величезними грішми»?
— Даруйте! — вигукнула маркіза. — Стайня, п'ятеро коней, три екіпажі: коляска, карета, кабріолет.
— І це коштує дуже дорого? — здивовано спитав Попіно.
— Неймовірно дорого, — втрутився в розмову Растіньяк. — При такому способі життя на стайню, утримання екіпажів, лівреї та слуг треба від п'ятнадцяти до шістнадцяти тисяч франків.
— Це правда, пані? — недовірливо запитав слідчий.
— Ніяк не менше, — підтвердила маркіза.
— А щоб обставити дім, теж знадобилася чимала сума?
— Не менше як сто тисяч франків, — відповіла маркіза, мимоволі підсміюючись над наївністю слідчого.
— Слідчі, пані, люди підозріливі, — сказав Попіно, — за це їм і гроші платять, і я теж такий. Отже, барон Жанрено та його мати обібрали маркіза д'Еспара до нитки? Тільки на стайню, як ви кажете, треба шістнадцять тисяч на рік. На стіл, на платню слугам, на витрати по дому знадобиться удвічі більше, отож загалом це складе п'ятдесят — шістдесят тисяч на рік. Звідки в цих людей, ще вчора зовсім убогих, такі гроші? Мільйон і то дає не більше як сорок тисяч річного прибутку.
— Мати і син вклали гроші, які передав їм маркіз д'Еспар, у державну ренту, коли вона коштувала від шістдесяти до вісімдесяти тисяч. Думаю, їхні прибутки перевищують шістдесят тисяч франків. Син одержує, крім того, дуже пристойну платню.
— Якщо вони витрачають шістдесят тисяч франків на рік, то скільки ж витрачаєте ви? — запитав слідчий.
— Та приблизно стільки ж, — відповіла маркіза.
Чорного шевальє пересмикнуло, маркіза почервоніла.
Б'яншон подивився на Растіньяка. Але в слідчого був добродушний вираз обличчя, і маркіза заспокоїлась. Шевальє д'Еспар більше не намагався взяти участь у розмові, він зрозумів, що все програно.
— Цих людей, пані, можна притягти до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, — сказав Попіно.
— Я теж так думаю, — радісно підхопила маркіза. — Пригрозити їм в'язницею, і вони підуть на полюбовну угоду.
— Пані, — сказав Попіно, — коли маркіз д'Еспар вас покинув, він залишив вам доручення на право розпоряджатися майном?
— Я не розумію, чому ви про це запитуєте, — жваво заперечила маркіза д'Еспар. — Якщо взяти до уваги, до чого довело мене безумство мого чоловіка, то, мені здається, ви повинні зайнятися ним, а не мною.
— Доберемся й до нього, пані, — відповів Попіно. — Перш ніж доручити вам чи комусь іншому управління маєтностями пана д'Еспара, якщо його візьмуть під опіку, суд повинен з'ясувати, чи ви добре управляєте власною маєтністю. Якщо маркіз д'Еспар надав вам необхідні повноваження, він, отже, виявив вам довіру, і суд візьме це до уваги. Маєте ви від нього доручення чи ні? Вам дозволено купувати й продавати нерухоме майно, вкладати гроші в якесь діло?
— Ні, добродію, не в звичаях Бламон-Шоврі робити комерцію, — обурилася маркіза, ображена у своїй дворянській гордині й зовсім забувши про інтереси справи. — Моя маєтність лишилася неторканою — пан д'Еспар не залишав мені ніякого доручення.
Шевальє затулив очі долонею, щоб приховати роздратування, викликане необачною поведінкою невістки, яка занапащала себе своїми відповідями. А Попіно швидко наближався до мети, хоч і йшов кружними стежками обережних розпитувань.
— Пані, — сказав слідчий, указуючи на щевальє д'Еспара, — цей добродій, безперечно, відданий вам родич? Ми можемо розмовляти цілком відверто в присутності ваших гостей?
— Говоріть, — сказала маркіза, дивуючись, навіщо такі перестороги.
— Припустімо, пані, ви справді витрачаєте не більше шістдесяти тисяч на рік, хоча ця сума видасться ще скромною кожному, хто бачив ваші стайні, особняк, численних слуг, весь розпорядок життя у вашому домі, що своїм блиском затьмарює, як мені здається, дім Жанрено.