Марія закінчила вечеряти. Вона винесла з хати посуд, щоб його помити, але, звісно, вона не збиралася мити чашку, в якій подавала страву жебракові. Тепер хата була освітлена двома світильниками — каганцем, що змагався з темрявою ночі, яка несподівано настала, й рівним, мерехтливим, але постійним сяйвом від землі на дні чашки, схожим на світло сонця, яке не наважувалося викотитися з-поза обрію. Сівши на підлогу, Марія чекала, коли чоловік озветься до неї і щось їй скаже, але Йосип уже не мав чого їй сказати, він тепер подумки підбирав слова для промови, з якою завтра звернеться до ради старійшин. Він почувався роздратованим, бо точно не знав, що саме відбулося між жебраком і його дружиною, які ще слова сказали вони одне одному, але не хотів звертатися до неї з розпитуваннями, бо, по-перше, не сподівався на те, що Марія зможе щось додати до вже розказаного, а по-друге, йому тоді доведеться повірити в істинність її розповіді, двічі повтореної, і якщо вона йому збреше, то він цього не знатиме, а вона знатиме й посміється з нього, затуляючись покривалом, як, судячи з усього, сміялася Єва з Адама, хоч їй, безперечно, було значно важче приховати свій сміх, бо в ті часи покривал іще не носили, і їй не було чим затулити обличчя. Дійшовши до цього місця, думка Йосипа зробила наступний і неминучий крок, і тепер таємничий жебрак перетворився для нього на посланця Спокусника, який, знаючи, що часи змінилися й люди сьогодні стали набагато обізнанішими й обачнішими, не став пропонувати жінці з’їсти заборонений плід, як був учинив раніше, а, знову ж таки, розраховуючи на довірливість і підступну вдачу жінок, утнув новий трюк із землею, яка світилася. Голова в Йосипа пішла обертом, проте він був задоволений собою і задоволений висновками, до яких прийшов. А тим часом Марія, не маючи найменшого уявлення про те, в яких лабіринтах демонологічного аналізу блукає чоловік і яку відповідальність він хоче на неї скласти, намагалася зрозуміти дивне відчуття порожнечі, яке опанувало її відразу по тому, як вона повідомила чоловіка про свою вагітність. Цю порожнечу вона, безперечно, відчувала не всередині тіла, бо знала, що відтепер воно заповнене в найочевиднішому сенсі цього слова, то було відчуття порожнечі зовнішньої, так ніби світ раптом на мить погас або відсунувся від неї на далеку відстань. Вона пригадувала, але то було щось подібне до спогадів із іншого життя, що після цієї останньої вечері й перед тим, як розстелити на підлозі мати для сну, вона завжди мала якусь роботу, що забирала в неї час, але тепер вона думала, що нікуди не повинна йти з того місця на підлозі, де сидить, дивлячись на світло, яке мерехтить над чашкою, і чекаючи народження сина. Ми повинні тепер зазначити, з поваги до істини, що думки її зовсім не були такими ясними, адже думки здебільшого скидаються, як усім відомо, на великий клубок змотаної нитки, з якого стирчить чимало кінців, причому одні з них тримаються слабко й легко розмотуються, а інші такі тугі, що, смикнувши за них, можна задушитися, але щоб визначити довжину всієї цієї скрученої в тугий клубок нитки, треба розмотати її, розтягти й виміряти, а це, попри всі намагання та спроби, неможливо зробити самому, без сторонньої допомоги, хтось повинен прийти одного дня й сказати, де треба перетяти пуповину і зв’язати думку з тим, що її породило.
Наступного ранку Йосип, який спав дуже погано, бо всю ніч його мучив кошмар, у якому він падав, перекидався і знову падав усередині велетенської перекинутої чашки, схожої на небесне склепіння, всипане зорями, пішов до синагоги, щоб попросити поради та допомоги в старійшин. Його справа була надто дивною та незвичайною — і навіть він сам не міг собі уявити, до якої міри вона незвичайна, бо, як ми знаємо, йому була невідома суть того, що сталося, — і якби не бездоганна репутація, яку він заслужив у найстарших людей Назарета, йому, либонь, довелося б повернутися назад бігцем, вуха йому горіли б від сорому, й у них знову й знову лунали б слова вироку з Еклезіаста, яким би його оглушили: «Хто легко вірить, той має легковірне серце», і він, присоромлений, не знайшов би в собі мужності, щоб відповісти їм словами з того ж таки Еклезіаста, згадавши сновидіння, яке мучило його цілу ніч: «Дзеркало та сновидіння — одне й те саме, і там, і там людина бачить власний образ». Проте старійшини, вислухавши його розповідь, переглянулися між собою, а потім усі обернулися до Йосипа, і найстарший серед них перевів у пряме запитання легку підозру, що виникла в усіх учасників ради: «Те, що ти нам розповів, це правда і тільки правда?», і тесля йому відповів: «Це правда й лише правда, і нема в моїй розповіді нічого, крім правди, й нехай Господь мені буде свідком». Старійшини довго радилися між собою, поки Йосип чекав їхнього рішення, відійшовши вбік, та нарешті вони покликали його й повідомили: з огляду на те, що вони так і не змогли прийти до спільного рішення про те, яких заходів тут можна було б ужити, вони вирішили послати трьох своїх людей і безпосередньо розпитати Марію про те, що сталося, і спробувати з’ясувати в неї, ким же був той дивний жебрак, якого більше ніхто не бачив, на кого він був схожий, які саме слова промовив, чи просив він милостиню в Назареті коли-небудь іще, й водночас розпитати сусідів, що їм відомо про того таємничого чоловіка. Серце Йосипа звеселилося, бо хоч він ніколи не признався б у цьому навіть собі самому, але він відчував страх на думку про те, що йому доведеться самому постати віч-на-віч зі своєю жінкою, бо її поведінка за останні кілька годин дуже змінилася: як і велів звичай та вимагали правила пристойності, вона не підводила на нього погляду, але у виразі її обличчя йому тепер ввижався очевидний виклик, він бачив на ньому вираз людини, яка знає більше, аніж хоче сказати, і яка хоче, щоб про це було відомо всім. Істинно, істинно я кажу вам, що немає меж лукавству жінки, а надто жінки найбільш невинної.