ула однаково невтішною, але і тим, і тим причина його страти здавалася однаково дріб’язковою й неістотною, на такий крок Ірода мала, безперечно, штовхнути інша причина, набагато істотніша, а складалося враження, ніби вона й не існує сьогодні, й не матиме ніякого значення завтра, Юда Іскаріот, що його, як ми пам’ятаємо, Іоанн охрестив, був сам не свій від люті: Що ж це таке, запитував він, звертаючись до всього товариства, з жінками включно, Іоанн проголошував, що йде Месія визволяти народ, а вбивають його нібито за те, що він осудив кровозмішувальний зв’язок, у який дядько вступив зі своєю небогою та невісткою, начебто ми не знаємо, що кровозмішання й розпуста завжди мали місце в їхній родині, від першого Ірода до того, який править нами сьогодні. Як же це може бути, провадив він, якщо сам Бог послав Іоанна повідомити про прихід Месії, а не може бути сумніву, що це так, адже без Божого дозволу нічого на світі не відбувається, отже, якщо Іоанн виконував тут, на землі, волю Бога, то нехай мені пояснять люди обізнаніші, ніж я, чому Бог допускає, щоб його постанови порушувалися тут, на землі, й, будь ласка, не ховайтеся за твердженням, що задуми Бога недовідомі, що відомо Богові, те не може бути відоме нам, бо я саме про те й запитую: чи відомо Богові те, що в нас тут діється? Холод страху пробіг по спинах усіх присутніх, так ніби Бог уже наготувався вдарити громом зухвальця, а з ним і всіх тих, котрі його слухали й відразу не покарали за богохульство. Та оскільки Бога тут не було, щоб належно відповісти на виклик Юди Іскаріота, то обов’язок відповісти йому взяв на себе Ісус, як найближчий родич високого звинувачуваного. Якби це була інша релігія й інша ситуація, можливо, все на тому й закінчилося б, на загадковій усмішці Ісуса, в якій, попри те, що вона була такою легкою й швидкоплинною, чітко вирізнялися три частини: одна виражала подив, друга — приязнь, третя — цікавість, причому подив спалахнув лиш на одну мить, у приязні не було ані крихти поблажливості, а цікавість була стомленою. Але усмішка згасла так само раптово, як і спалахнула, змінившись смертельною блідістю, очі раптом глибоко запали, а на обличчі з’явився вираз людини, яка бачить перед собою власну долю. Повільно, майже безвиразним голосом Ісус нарешті промовив: Нехай жінки вийдуть, і Марія Магдалина підвелася на ноги перша. Потім, коли мовчанка ніби перетворилася на стіни й дах, що замкнули їх у найглибшій із підземних печер, Ісус сказав: Нехай Іоанн сам запитає в Бога, чому він, пославши його на землю повідомити таку важливу новину, дозволив йому померти з такої дріб’язкової причини, він це сказав і на мить замовк, але побачивши, що Юда Іскаріот розтуляє рота, зупинив його помахом руки й договорив: А мій обов’язок, як я тільки щойно зрозумів, сказати вам те, що я знаю з того, що знає Бог, якщо тільки сам Бог не заборонить мені зробити це. Серед учнів знявся гомін, їх зненацька опанували тривога, неспокій та збудження, й вони тихо перемовлялися між собою, боячись довідатися про те, про що їм так хотілося довідатись, і лише Юда Іскаріот зберіг той викличний вираз, з яким він і започаткував цю дискусію. Сказав Ісус: Я знаю свою долю і вашу долю, знаю долі багатьох людей, які ще й не народилися, знаю про міркування Бога та про його задуми й накреслення, і про все це я повинен вам розповісти, бо воно вас стосується тепер і ще більшою мірою стосуватиметься в майбутньому. Навіщо, озвався Петро, навіщо нам знати про те, що Бог відкрив одному тобі, ліпше мовчи й не кажи нічого. Лише Бог може примусити мене замовкнути в цю хвилину. То, виходить, для Бога однаково, говоритимеш ти чи мовчатимеш, і якщо Бог говорить твоїми устами, твоїми устами говоритиме він і тоді, коли ти щось казатимеш усупереч його волі? Ти знаєш, Петре, що тебе розіпнуть? Знаю, ти мені про це вже казав. Але я тобі ще не казав, що на хрестах помруть також і Андрій, і Філіп, що з Варфоломея, живого, злуплять шкіру, що Матвія заб’ють варвари, що Якову, сину Зеведея, зітнуть голову, а другого Якова, сина Алфейового, заб’ють камінням, що Хому нанижуть на списа, що Юді Тадею розчавлять голову, Симона перепиляють на дві половини, раніше ти цього не знав, але тепер знаєш, і ви всі знаєте. Апостоли вислухали це одкровення мовчки, вони вже не мали причини боятися майбутнього, адже тепер воно було їм відоме, усе було, власне, так, ніби Ісус сказав їм: Ви помрете, а вони відповіли йому хором: Чи й не відкриття, ми й так про це знали. Іоанн та Юда Іскаріот нічого не почули про себе, а тому запитали: А зі мною що буде? Ти, Іоанне, відповів Ісус, доживеш до старості і помреш власного смертю, а тобі, Юдо Іскаріоте, я порадив би обминати десятою дорогою кожну смоковницю, бо на одній із них ти власними руками повісишся. Отже, ми помремо за твою справу, сказав чийсь голос, але невідомо чий. Ви помрете за справу Бога, а не за мою, відповів Ісус. А чого Богові, зрештою, треба, запитав Іоанн. Він хоче панувати над більшою кількістю народу, аніж та, над якою він панує тепер, він хоче, щоб йому підкорявся весь світ. Але якщо Бог — володар усесвіту, то як може бути, що не весь світ йому підкоряється і не вчора, й не завтра, а протягом усієї вічності? — запитав Хома. Я не знаю, відповів Ісус. Але ж ти так довго зберігав ці таємниці у своєму серці, чому ж ти вирішив розповісти нам про них тепер? Помер Лазар, якого я зцілив, помер Іоанн Хреститель, який провістив мій прихід, смерть уже серед нас. Усі створіння помруть рано чи пізно, сказав Петро, люди теж помруть, як і всі інші. У майбутньому помруть багато з волі Бога та за справу його. Якщо вони помруть із волі Бога, то це справа свята. Вони помруть тому, що народилися не раніше й не пізніше. Їх приймуть у життя вічне, сказав Матвій. Але чому вони повинні терпіти такі муки для того, щоб увійти в нього? Якщо Син Божий говорить те, що він сказав, то він сам собі суперечить, зазначив Петро. Ти помиляєшся, тільки Синові Божому дозволено так говорити, те, що у твоїх устах було би блюзнірством, у моїх — іще одне слово Бога, відповів Ісус. Ти говориш так, ніби ми повинні обирати між тобою й Богом, сказав Петро. Ви завжди обираєте між Богом і Богом, а я перебуваю на півдорозі, й від мене до вас та сама відстань, як і від вас до людей. Що ти наказуєш нам зробити? Через мою смерть допомогти здобути спасіння для тих, хто ще не народився. Ти не можеш піти проти волі Бога. Ні, але мій обов’язок — спробувати. Ти в безпеці, бо ти Син Божий, але ми втратимо свої душі.