Чоловіки ще протягом якогось часу залишалися на подвір’ї, розмовляючи між собою й дивлячись на пляму свіжої землі, так ніби щойно закопали там скарб і намагалися запам’ятати місце. Та, безперечно, розмовляли вони не про це, бо несподівано почувся голос Закхія, в якому прозвучало щось подібне до жартівливого докору. Який же з тебе, Йосипе, тесля, якщо ти не спроможний навіть ліжко збити для вагітної дружини. Усі інші засміялися, і Йосип засміявся з ними, не без певної догідливості, як той, кому вказали на помилку, але він не схильний у ній зізнатися. Марія побачила, як вони рушили до хвіртки, вийшли на вулицю, а потім сіла біля печі й оглянула хату, прикидаючи, де поставити ліжко, якщо чоловік таки надумає зробити його. Їй не хотілося думати ані про глиняну чашку, ані про землю, що світиться, ані про те, хто ж учора до неї приходив: янгол чи звичайний собі жебрак, який вирішив посміятися з неї. Якщо жінці обіцяють зробити ліжко, вона повинна думати тільки про те, де його найкраще поставити в хаті.
Ці події відбувалися, коли на зміну дням місяця Тамуз надходили дні місяця Ав, коли вже почали збирати виноград, коли в затінку жорсткого зеленого гілля смоковниць стали достигати перші ягоди, й були посеред них події повсякденні та звичайні, бо що може бути звичайнішого, аніж слова жінки, звернені до чоловіка, після того як протягом певного часу вони були тілесно близькими: У мене буде дитина від тебе, і події дивовижні та нечувані, бо яким чином може перехожий жебрак знати про вагітність жінки, до якої він ніяк не міг спричинитися і спричинився лише до непоясненного чуда із землею, яка почала світитися і яку прибрали якнайдалі від гріха завдяки обачній недовірливості Йосипа та розважливій постанові старійшин. А тим часом надходили дні великої спеки, вона оголяла поля, засушливе повітря висіло над колючою стернею, і Назарет, коричневе село, придавлене в жаркі години дня тишею та самотністю, чекав, коли прийде зоряна ніч, щоб послухати, як дихає природа, огорнута темрявою, і як лунає музика небесних сфер, коли вони ковзають одна над одною. Повечерявши, Йосип виходив на подвір’я й сідав праворуч від дверей подихати свіжим повітрям, з приємністю відчуваючи, як пестить йому обличчя та ворушить бороду перший прохолодний вітерець ночі. Коли ставало зовсім поночі, Марія виходила з хати теж і сідала на землю, як і чоловік, але з протилежного боку дверей, і так вони сиділи, двоє, не розмовляючи, слухаючи гомін, що долинав із сусідніх осель, звуки сімейного життя, поки що невідомі їм, молодим і бездітним чоловікові та дружині. Подаруй нам, Господи, хлопчика, така думка приходила Йосипові по кілька разів на день, а Марія також думала: пошли нам, Господи, хлопчика, але причини, з яких вона зверталася до Господа з таким проханням, були іншими, ніж у Йосипа. Живіт у Марії збільшувався дуже повільно, минули тижні та місяці, поки її стан став для всіх очевидним, а що вона, будучи жінкою вельми стриманою і скромною, дуже мало спілкувалася із сусідками, то її вагітність спричинила загальний подив, так ніби вона раптом вийшла з темряви ночі на світло дня. А може, Марія намагалася приховати свій стан ще з однієї причини: їй дуже не хотілося, щоб хтось побачив зв’язок між її вагітністю та появою в селі таємничого жебрака, нам, звичайно, така обережність видається абсурдною, позаяк ми знаємо, як усе було, а проте в години фізичної слабкості та духовної розгубленості Марія не раз запитувала себе, чому, о Святий Боже, на неї накочуються безглузді сумніви та панічний страх, коли вона думає про те, хто ж є справжнім батьком тієї дитини, яка розвивається в її лоні. А втім, усім відомо, що жінки, коли вони перебувають у цікавому становищі, схильні переживати сумніви та фантазії, ще абсурдніші, аніж ця, яку ми збережемо в таємниці, щоб не заплямувати ненароком добру славу майбутньої матері.
А час минав, на зміну одному неквапному місяцю приходив інший, і настав Елул, коли вітер із південних пустель приносить із собою повітря, розжарене, мов у печі, коли фініки та смокви стають солодшими, аніж краплі меду, а після Елула прийшов Тишрі з першими осінніми дощами, які пом’якшують землю, і вона приймає в себе соху та сім’я, а після Тишрі — місяць Мархесван, коли збирають оливки, коли помітно похолодало, і Йосип надумав нарешті збити грубу лаву, — ми вже згадували про те, що йому бракувало творчої фантазії, аби зробити ліжко, яке заслуговувало б називатися ліжком, — де Марія, після того, як їй довелося так довго чекати, могла б примостити свій важкий і незручний живіт. В останні дні місяця Кіслев і протягом майже всього місяця Тавет випадали рясні дощі, а тому Йосипові довелося припинити роботу на подвір’ї, він лише іноді мусив виходити надвір, коли йому доводилося обтесувати дуже довгі колоди, але переважно працював у хаті при світлі, яке проникало знадвору крізь прочинені двері, і саме там він доводив до ладу ті вироби, які приносив туди необструганими, покриваючи підлогу тирсою та остружками, які Марія потім змітала й виносила з хати.
У місяці Шеват зацвів мигдаль, а потім, після свята Пурим, коли вже настав місяць Адар, з’явилися в Назареті римські легіонери, які давно ходили від села до села, від міста до міста по Галілеї та інших краях, що перебували під правлінням Ірода, повідомляючи населення, що за наказом імператора Августа всі родини, які проживають у провінціях, де править консул Публій Сульпіцій Квірін, зобов’язані пройти перепис, мета якого, як і всіх інших переписів, скласти реальні списки людей, що платять податки Риму, але всяк повинен відбути його лише там, де народився. Більшість людей, які зібралися на центральному майдані, щоб вислухати повідомлення, поставилися цілком байдуже до того імператорського указу, бо вони жили в Назареті вже протягом кількох поколінь, тут вони народилися і тут мали бути переписані. Проте ті, хто прибув сюди з інших місцевостей, з Гаулантіди або Самарії, з Юдеї, Переї або Ідумеї, іздалеку або зблизька, відразу ж замислилися про свою майбутню подорож, упівголоса проклинаючи вередливість та невтримну жадібність Рима й нарікаючи, що скоро треба буде збирати льон та косити ячмінь, а робочих рук бракує й без тих людей, яким доведеться вирушити кудись на край світу. А хто мав великі родини, старих батьків, дідів і малих дітей, стали відразу міркувати про те, як їм подолати довгу й важку дорогу, у кого можна позичити або найняти за помірковану плату віслюка або кількох віслюків, як зібрати необхідні припаси, щоб їх вистачило на дорогу, бурдюки з водою, якщо треба буде їхати через пустелю, мати та ковдри для ночівлі, дорожній посуд, додатковий одяг, бо, можливо, доведеться ночувати просто неба на голій землі, а ночі ще можуть бути холодними.
Йосип довідався про імператорський указ дещо згодом, коли легіонери вже покинули Назарет, щоб принести добру звістку в інші міста та села, він довідався про нього від сусіда, якого звали Ананія і який із великою радістю прибіг, щоб повідомити йому новину. Самому Ананії не треба було нікуди їхати з Назарета, він мав пройти перепис тут, а крім того, через необхідність зібрати врожай він вирішив не їхати в цьому році до Єрусалима на святкування Пасхи, тож від однієї подорожі він сам відмовився, а в другу не був зобов’язаний вирушати. Проте Ананія вирішив, що повідомити сусіда — його прямий обов’язок, і був радий сумлінно виконати його, хоч, мабуть, ця радість надто яскраво відбивалася йому на обличчі, нехай береже нас Бог від обов’язку приносити комусь погану новину, хоч іноді навіть найкращі люди не спроможні чинити опір почуттю зловтіхи, а ми цього Ананію не знаємо дуже добре, й тому нам невідомо, про що тут ішлося: про поведінку, яка була йому притаманна завжди, чи він просто став жертвою спокуси, якій піддав його Сатана, бо цікавішої роботи в Архангела Темряви на ту мить не знайшлося. Так чи інак, а старий Ананія постукав у хвіртку й покликав Йосипа, який спочатку його не почув, бо саме забивав молотком цвяхи в дерево. Марія мала тонший слух, але гукали не її, а чоловіка, тому вона смикнула його за рукав і сказала: Ти, певно, оглух, бо не чуєш, як тебе кличуть. Ананія став кричати гучніше, й тоді Йосип перестав стукати молотком і пішов довідатися, чого треба сусідові. Ананія увійшов на подвір’я і, привітавшись, відразу запитав тоном людини, яка хоче остаточно переконатися в тому, що їй уже відомо: Ти звідки родом, Йосипе? І Йосип, не знаючи, навіщо його про це запитують, відповів: Я родом із Віфлеєма, це в Юдеї. Неподалік від Єрусалима? Так, зовсім близько. А ти поїдеш до Єрусалима на свято Пасхи? — запитав Ананія, і Йосип відповів: Ні, цього року я вирішив не їхати туди, бо дружина скоро має родити. А чому ти запитуєш? І тоді Ананія підняв руки до неба й зобразив на обличчі вираз глибокого співчуття: Бідолашний ти чоловіче, які труднощі тебе чекають, яка втома, ти цього не заслужив, маєш стільки роботи та стільки обов’язків, і ось тобі доведеться все покинути і їхати в таку далеч, нехай буде славен Господь, який усе розуміє і всім допомагає. Йосип не захотів відставати у висловленні вдячності Богові і, ще не знаючи, чому так гірко стогне та переживає сусід, сказав: Сподіваюся, Господь мені допоможе, а Ананія, не знизивши голосу, йому відповів: Атож, для Господа нема нічого неможливого, Він усе знає і на все спроможний як на небі, так і на землі, нехай Він славен буде протягом вічності, але нехай Він мені простить, але в цьому випадку я не бачу, як Він зміг би тобі допомогти, адже ти перебуваєш у цілковитій владі цезаря. Що ти хочеш цим сказати? Що сюди приходили римські легіонери й повідомили: до кінця місяця Ніссан усі родини Ізраїлю повинні пройти перепис у тих містах і селах, де вони народилися, а ти, нещасливцю, народився так далеко звідси.