При повороті уряду і військ Української Народньої Республіки до столиці, три тижні після відступу, першими ввійшли в Київ частини Січових Стрільців під командою отамана Євгена Коновальця.
В обличчі державного перевороту
Ми відмітили вже, що Євген Коновалець був рішучим противником ведення серед вояцтва партійної пропаганди та втягання вояків, а то й цілого війська до партійної політики й міжпартійної розігри. Він твердо й послідовно стояв на становищі, що армія мусить бути весь час тільки збройним рам'ям народу в його оборонній боротьбі проти ворожих агресій і стояти в розпорядженні лишень уряду української держави. А тому Євген Коновалець з однієї сторони — прогнав з казарм Куреня Січових Стрільців всіх партійних агітаторів, що їх насилали вперто соціял-демократи й соціял-революціонери за благословенням їхніх партійних лідерів, членів Генерального Секретаріяту Центральної Ради, а з другої — строго зберігав повну льояльність супроти уряду Української Народньої Республіки, зложеного виключно із соціялістів, не дивлячись на те, що діяльність тих соціялістичних діячів на постах державних міністрів йому ніяк не подобалася. „Хоч як боляче відчували ми їхню нехіть до нашої ідеї самостійної та незалежної української держави, — писав Є. Коновалець, — а проте ми не зневірювалися в них. Швидко ми були примушені ставитись критичніше до діяльности діячів Центральної Ради, бо бачили наглядно, що їхня політика вводить у краю замість ладу щораз більшу анархію, яка не тільки виключає організацію війська, але веде державу до неминучої руїни” note 15 .
Але й ця критична постава до політики Центральної Ради не змінила рішення таки зберігати льояльність супроти Центральної Ради і її Генерального Секретаріяту як законного уряду Української Народньої Республіки. Тому, коли до Є. Коновальця дійшли вістки про підготовлюваний гетьманський переворот, він негайно остеріг перед ним діячів Центральної Ради: Лизанівського, Чечіля, Шрага, а далі й самого голову Центральної Ради проф. М. Грушевського. Та проф. М. Грушевський запевнив його, що ніякої небезпеки для Центральної Ради і її Генерального Секретаріяту немає. „Лише ця виразна й категорична заява голови Центральної Ради була причиною, що напад німців на будинок Центральної Ради 28 квітня заскочив нас неприготованими”, — свідчить полк. Євген Коновалець note 16 . На вістку про арештування німцями кількох міністрів Центральної Ради полк. Є. Коновалець зарядив воєнне поготівля, дожидаючи наказів Генерального Секретаріяту. Січові Стрільці були готові виступити в обороні уряду УНРеспубліки проти німців. Але з Генерального Секретаріяту Центральної Ради ніякого наказу до виступу не було. Коли ж полк. Коновалець поінформував Генеральний Секретаріят про збройну підготовку російських, добровольців до перевороту і висловив готовість Січових Стрільців обеззброїти російських добровольців, заки вони виступлять, то військове міністерство Центральної Ради категорично спротивилось тому.
Така постава уряду й президії Центральної Ради здезорієнтувала Січових Стрільців і вони були змушені бездіяльно придивлятися до ходу подій. Остання шанса для Центральної Ради була в моменті проголошування факту довершеного державного перевороту на Софійській площі: якраз тоді проходив туди із своєю сотнею скорострілів сот. Федь Черник і якщо б хтось із компетентних діячів Центральної Ради дав був йому наказ до збройної інтервенції, то гетьманський переворот був би в зародку повністю зліквідований. Але такого наказу не було. Соціялістичні діячі виявилися зовсім нездібними не тільки до державного будівництва, але й навіть до власної оборони.
Того ж таки дня, коли відбувся державний переворот, гетьман запросив до себе полк. Євгена Коновальця як командира Січових Стрільців і запропонував йому, щоб Січові Стрільці перейшли в його службу, офіціально визнавши нову владу. Полк. Євген Коновалець відповів, що стрілецтво є дисциплінованим військом, яке зробить так, як йому скаже його командування; що Січові Стрільці не мішаються до політики і їхнім завданням є служити рідному краєві, підчиняючись його правовому урядові; що для Січових Стрільців тим правовим урядом України була досі Центральна Рада і що Стрілецьке військо не може через ніч переходити з табору до табору лише тому, що хтось ставить їх перед доконаний факт і, що Стрілецтво є докраю схвильоване методою переведення перевороту та засобами, якими він, гетьман Скоропадський, користувався для перевороту. Від себе особисто полк. Є. Коновалець висловив побоювання, що виступ Скоропадського буде початком великих лих для України. „Не дивлячись на те, що Січове Стрілецтво як революційна військова організація утратило віру у вартість Центральної Ради, все ж, бажаючи рятувати її авторитет у широких народних масах, перед замахом, що йшов виразно з боку суто московської реакції, воно шукало в перших днях нових подій шляхів для зліквідування гетьманського перевороту. Тим треба пояснити відмову Січових Стрільців на пропозиції гетьмана і німців” note 17 .
З огляду на відмову Куреня Січових Стрільців визнати уряд гетьмана Павла Скоропадського, казарми Куреня були негайно після гетьманського перевороту оточені сильними німецькими військовими частинами. В такій ситуації, не маючи ніяких наказів ані інструкцій Центральної Ради, щоб ставити будь-який спротив, Курінь Січових Стрільців постановив скласти зброю й розформуватися. Діючою після розформування Куреня залишилася тільки Стрілецька Рада.
А тимчасом гетьманська влада в Україні закріплювалася. Почала з доручення гетьмана творитися регулярна українська армія. Тільки ж, гетьман вже при переводженні державного перевороту сперся не на якусь із українських партій, або політичних організацій, а на російський шовіністичний і до українства ворожо настроєний „Саюз Земельних Собствєнніков” (з-українська званий „Союз Землевласників”) і в висліді того, всі керівні посади в державній адміністрації та в новоствореній українській армії опинилися відразу в руках членів того Союзу, або людей, вказаних тим Союзом. Було очевидним, що від такого стану не могло бути користи справі української державности, бо ж ці фахові, але явно ворожі державній самостійності України міністри й урядовці не змагатимуть до закріплювання державної самостійности України, ані чужі, а то й ворожі українській справі старшини не надихнуть українським патріотизмом вояцтва організованої ними української армії, хоч з фахово–військового боку їхня праця була дуже гарна. А тому обов'язком кожного українського патріота стало — протидіяти такому розвоєві відносин в Україні.
З метою протидіяння шкідливому напрямкові політики гетьманського уряду створився з представників усіх тодішніх українських партій окремий Український Національно-Державний Союз, перезваний згодом на „Український Національний Союз”. Але, коли представники соціялістичних партій в Національному Союзі вважали, що завданням українських патріотів у тогочасній ситуації має бути послідовна критика й опозиція до гетьманського режиму, то Євген Коновалець станув на іншому становищі. Він поставив вимогу до всіх українських патріотів: протидіяти шкідливому напрямку політики гетьманського уряду таким способом, щоб іти усім у державний апарат і відсувати з нього крок за кроком росіян, ворогів державної самостійности України, та скеровувати політику гетьманського уряду на властивий шлях самостійницького державного будівництва. Згідно з цим, він, як військовик і комендант розв'язаного Куреня Січових Стрільців, заявив бажання старатися про дозвіл гетьмана на поновне формування Куреня СС, щоб тим способом протидіяти зростові сил і впливів московських добровольчих дружин.
Проект Є. Коновальця щодо відновлення військової формації Січових Стрільців за згодою гетьмана зустрівся з апробатою всіх членів Українського Народнього Союзу