Але ні! Ще є надія
Тут, на грудях в сповиточку!..
І тремтячими руками
Роздирає він сорочку.
І з грудей своїх знімає
Той євшан, чарівне зілля,
І понюхать юнакові
Подає оте бадилля.
Що ж це враз з юнаком сталось?
Твар поблідла у небоги,
Затремтів, очима блиснув
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний,
Пишнобарвний і квітчастий —
Раптом став перед очима,
З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана!
Рідні шатра, рідні люди…
Все це разом промайнуло,
Стисло серце, сперло груди.
«Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!» —
Так він скрикнув, і в дорогу
В нічку темну та пригожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами
Неутомно проходжали —
В рідний степ, у край веселий
Простували, поспішали.
* * *
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі — гудці народні,
Що співали-віщували
Заповіти благородні,
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема, і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Біографія
Микола Кіндратович Вороний (1871–1938)
Український поет, перекладач, режисер, актор, громадський діяч. Народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині, навчався на філософському факультеті Віденського і Львівського університетів. Микола Вороний — український поет-модерніст, в його поетичній творчості посилені естетизм та філософічність, він переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії. 7 червня 1938 року письменник був розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян, 10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.
