– А ваша родина? Махат радісно заусміхався;
– О, ви знаєте, ми в цьому всі згодні. Ці бідні люди такі святі! Серед них є хворі... Моя дочка слугує їм, розумієте? Ми всі так змінилися!
Пан Бонді опустив погляд. Махатова дочка Елен, білява Елен, Елен з сімдесятьма мільйонами посагу слугує хворим! Елен, що могла, що мала, що вже наполовину погодилася стати пані Бонді! Г. X. Бонді закусив губу. Гарний сюрприз, нема що казати!
– Пане Махат, – почав він здушеним голосом, – я тільки хотів спитати, як вас опалює ваш новий карбюратор.
– О, знаменито! У всіх тих будинках так тепло, так гарно! Немовби вони опалюються безмежною любов’ю! Ви знаєте, – заговорив Махат натхненно, втираючи сльози, – хто увійде туди, той раптом стає зовсім іншою людиною. Там так, наче в раю. Ми живемо, немов на небі – всі ми. Ах, прийдіть до нас, будьте з нами!
– Ви бачите, панове, – згнітивши серце, сказав пан Бонді, – що карбюратори працюють так, як я вам обіцяв. Прошу вас не ставити дальших запитань.
– Ми тільки хочемо знати, – войовниче вигукнув доктор Губка, – чому не встановлюють карбюраторів на новому заводі! Чого це ми маємо палити дорогим вугіллям, запроваджуючи для інших атомну енергію? Чи збирається пан Бонді повідомити свої резони?
– Не збирається, – відрубав Бонді. – Ми палитимемо вугіллям. З причин, відомих мені, для нашого виробництва атомна енергія непридатна. Ну, годі, панове! Всю цю справу я розглядаю як питання довіри до мене.
– Якби ви знали, – озвався Махат, – як гарно людині в стані святості! Панове, раджу вам щиро: роздайте все, що маєте! Будьте бідними й святими, зречіться мамони і моліться єдиному богові!
– Ну, ну, – почав укоськувати його пан Розенталь. – Пане Махат, ви дуже славний і милий чоловік, так, так, дуже славний... Але знаєте, пане Бонді, я довіряю вам. Знаєте, що? Пришліть мені один такий карбюратор для центрального опалення! Панове, я спробую, га? Що там балакати! Так, так, пане Бонді!
– Ми всі брати перед богом, – з осяйним лицем провадив Махат. – Панове, віддайте завод біднякам! Я пропоную перетворити МЕАТ на релігійну громаду Покірних Сердець. Ми будемо зерням, з якого виросте дерево боже. Царство боже на землі.
– Прошу слова! – кричав доктор Губка.
– То що, пане Бонді? – наполягав старий Розенталь. – Бачте, я за вас. Так, так, позичте мені один такий карбюратор! Пане Бонді!
– Бо сам бог сходить на землю! – екстатично провіщав Махат. – Слухайте заповідь його: “Будьте як святі й неімущі; відкрийте серце своє вічності; будьте чисті в любові своїй”. Знаєте, панове...
– Прошу слова! – хрипів доктор Губка.
– Тихо! – гримнув голова правління Бонді, блідий, з вогнем в очах, і підвівся в усій своїй стокілограмовій величі. – Панове, якщо вам не до вподоби завод карбюраторів, я можу взяти його у свою власність. За дотеперішні витрати розрахуюся з вами до гелера. Я складаю з себе повноваження, панове. Бувайте здорові. Доктор Губка схопився з місця.
– Панове, я протестую! Ми протестуємо! Ми не продамо виробництво карбюраторів! Панове, це ж такий чудовий товар! Даруйте, ми нікому не дозволимо заморочити собі голову так, щоб ми зреклись такого прибуткового діла! Дозвольте, панове...
Пан Бонді задзвонив у дзвоник.
– Друзі, – промовив він засмучено, – облишмо це поки що. Мені здається, що наш колега Махат... м-м... трошечки нездужає. Що ж до карбюраторів, то я, панове, гарантую стоп’ятдесятипроцентний дивідент. Пропоную закінчити дебати.
Доктор Губка знову попросив слова.
– Я пропоную, панове, щоб кожному з членів правління надали один карбюратор, так би мовити, на експертизу!
Пан Бонді подивився на всіх присутніх; у його обличчі щось тіпалось, він хотів щось сказати, але тільки здвигнув плечима й процідив крізь зуби:
– Гаразд.
РОЗДІЛ VII. Go on[13]
– Як там наш курс у Лондоні?
– Акції МЕАТ – учора тисяча чотириста сімдесят. Позавчора сімсот двадцять.
– Добре.
– Інженера Марека обрано почесним членом сімдесяти наукових товариств. Він напевне одержить Нобелівську премію.
– Добре.
– Потік замовлень з Німеччини. Понад п’ять тисяч карбюраторів.
– Ага.
– З Японії дев’ятсот замовлень.
– Ти диви!
– У Чехії зацікавлення невелике. Три нових замовлення.
– Гм... Можна було сподіватись. Розумієте, наші мізерні масштаби...
– Російський уряд замовив зразу двісті штук.
– Добре. А в сумі?
– Тринадцять тисяч замовлень.
– Добре. Як там з будівництвом?