– В Цукробанку? А там нема нашого карбюратора?
– Є. Для центрального опалення. Цукробанк був перший, що придбав його. Тепер поліція закрила банк. Бо, ви знаєте, і адміністрацію, і навіть директорів захопило.
– Пане директоре, я забороняю продавати карбюратори банкам.
– Чому?
– Забороняю, і квит! Хай топлять вугіллям!
– Трохи запізно. Всі банки вже встановлюють нашу систему опалення. А тепер ми монтуємо його в парламенті й усіх міністерствах. Центральний карбюратор на Штваніці вже готовий, він має освітлювати всю Прагу. П’ятдесятикілограмовий велетень, розкішний двигун. Післязавтра о шостій годині його урочисто введуть в дію. Мають бути присутні президент, староста Праги, магістрат і представники МЕАТ. Ви повинні прийти. Насамперед ви.
– Боронь боже! – перелякано вигукнув Бонді. – Ні, ні, нізащо в світі. Я не піду.
– Треба, пане голово. Ми ж не можемо послати туди Розенталя або Губку. Адже то буйні божевільні. Вони б там наговорили бозна-чого. Тут ідеться про репутацію фірми. Староста міста має підготовану промову на честь нашого витвору. Прибудуть представники дипломатичного корпусу й закордонної преси. Велике свято. Як тільки на вулицях засвітиться світло, повсюди військові оркестри заграють туш, співатимуть хори співочого товариства “Глаголь”, Кржижкрвського, Дедрасбора[17], учительський хор, буде фейєрверк і салют – сто один гарматний постріл, ілюмінація Празького Граду і ще бозна-що. Пане голово, ваша присутність там необхідна.
Г. X. Бонді стомлено підвівся.
– Боже, о боже, якщо можеш, – зашепотів він, – звільни мене від чаши сієї...
– То підете? – допитувався невблаганний директор.
– Боже, боже, нащо ти покинув мене!
РОЗДІЛ VIII. На землечерпалці
На Влтаві, трохи вище Штеховиць, нерухомо стояла у вечірньому присмерку землечерпалка МЕ-28. Начеплені на безкінечний ланцюг ковші вже перестали виносити нагору холодний пісок із влтавського дна; вечір був теплий і тихий, пропахлий свіжоскошеною травою та подихами лісу. На північному заході ще світилась спокійна жовтогаряча вечірня заграва. Серед віддзеркаленого у воді неба де-не-де зблискувала божественною іскрою хвилька: сяйне, зашумить і розтане в фосфоричній гладіні.
Від Штеховиць плив до землечерпалки човен; плив поволі проти бистрої течії, чорний на тлі ясної річки, ніби жук-плавунець.
– Хтось до нас їде, – спокійно мовив матрос Кузенда, що сидів на кормі землечерпалки.
– Двоє, – трохи перегодя докинув механік Брих.
– Я вже знаю хто, – сказав пан Кузенда.
– Ота парочка зі Штеховиць, – відказав Брих.
– Піду заварю їм кави, – вирішив пан Кузенда й спустився вниз.
– Так, так, дітки! – загукав пан Брих до човна. – Лівіше! Лівіше! Дівчино, давайте мені руку, отак! І гоп – нагору!
– Ми з Пепиком... – почала дівчина, опинившись на палубі. – Ми... ми хотіли...
– Добривечір, – привітався молодий робітник, що піднявся на палубу вслід за нею. – А де ж пан Кузенда?
– Пан Кузенда варить каву, – відповів механік. – Сідайте. Дивіться, ще хтось сюди пливе. Це ви, пекарю?
– Я! – озвався голос. – Добривечір, пане Брих. Везу вам поштаря та пана лісника.
– Ну, то гайда нагору, брати, – сказав пан Брих. – Як пан Кузенда зварить каву, так і почнемо. Хто ще приїде?
– Я, – почулося з-за борту землечерпалки. – Я, Гудец, хочу вас послухати.
– Здорові були, пане Гудец, – сказав механік униз. – Піднімайтесь нагору, тут є драбинка. Зачекайте, я вам подам руку, пане Гудец, ви ж тут іще не були.
– Пане Брих, – гукали ще якісь люди з берега, – пошліть по нас човна, гаразд? Ми хочемо до вас!
– Змотайтеся по них, ви, там унизу! – сказав пан Брих. – Хай кожному дістанеться слова божого. Брати й сестро, сідайте, сідайте. Тут чисто, відколи в нас поставили кальбуратор. Брат Кузенда принесе вам кави, та й почнемо. Здорові були, хлопці. Лізьте нагору. – Потім пан Брих нахилився над люком, драбинка в якому вела вниз, у нутро землечерпалки. – Агов, Кузендо, на палубі десятеро!
– Гаразд, – озвався знизу приглушений голос. – Уже несу.
– Ну, то сідайте, – припрошував Брих. – Пане Гудец, у нас тут є сама кава; гадаю, ви не образитесь.
– Та що ви! – запевнив пан Гудец. – Я тільки хотів бачити ваше... вашу... ваше засідання.
– Наші молитовні збори, – спокійно поправив його Брих. – Розумієте, тут ми всі брати. Треба вам знати, пане Гудец: я був алкоголік, а Кузенда вдарився в політику, і ось раптом зійшла на нас благодать. І оці брати й сестра, – він показав рукою круг себе, – їздять до нас щовечора молитись про такий самий духовний дар. Осьде у пекаря була ядуха, а Кузенда його зцілив. Ну, пекарю, розкажіть, як воно було.
17
Дедрасбор –