Після цілого тижня такої спасенної діяльності Біндерева карусель покинула Зліхов і рушила понад Влтавою проти води – до Хухлів і до Збраслава, а потім до Штеховиць. У Штеховицях вона працювала вже чотири дні з величезним успіхом, навертаючи людей до бога, коли раптом сталася досить непевна пригода.
Ян Біндер саме докінчив проповідь і, благословивши, відпустив своїх неофітів. Нараз із темряви виступив якийсь чорний, безмовний натовп, на чолі його йшов бородатий чоловік. Він підступив упритул до Біндера й сказав, стримуючи роздратування:
– Спаковуйте ваше манаття, чуєте? А то...
Біндерові неофіти, почувши ту погрозу, вернулись до свого вчителя. Біндер, відчувши за спиною своїх людей, твердо відказав:
– Коли рак свисне.
– Тихше, добродію, – остеріг його ще один розлючений чоловік. – З вами говорить пан Кузенда.
– Облиште його, пане Гудец, – сказав бородань. – Яз ним і сам упораюся. Я вам ще раз кажу: спаковуйте свій мотлох, а то я вам у ім’я бога потрощу його.
– А ви, – відказав Ян Біндер, – ідіть додому, а то я вам у ім’я бога зуби повибиваю.
– Падло! – вигукнув механік Брих, продираючись крізь натовп наперед, – хай-но спробує!
– Браття, – лагідно мовив Кузенда, – поговорімо по-доброму. Біндере, ви тут витворяєте якісь паскудні чари, і ми цього не стерпимо так близько від нашої землечерпальної святині.
– Шахраї ви з вашою святинею, – твердо відказав Біндер.
– Що ви сказали?! – вражено вигукнув Кузенда.
– Шахраї ви з вашої святинею.
Те, що було далі, важко змалювати в усій послідовності. Здається, перший рвонувся в бійку пекар з Кузендиного табору, але Біндер садонув його кулаком по голові. Лісник ударив Біндера прикладом рушниці в груди, але вмить ту рушницю вирвали йому з рук, і якийсь юнак із Штеховиць (із Біндерового табору) вибив нею передні зуби Брихові й збив капелюх з пана Гудеца. Поштар (Кузендин) учепився в горлянку якомусь парубійкові з Біндерових людей. Біндер кинувся рятувати свого, але дівчина зі Штеховиць налетіла на нього ззаду і вкусила за плече, де у пана Біндера був витатуюваний чеський лев. Хтось із Біндерових людей вихопив ножа, Кузендин натовп нібито сахнувся назад, але менша його частина кинулась на карусель і відламала роги оленеві, а одному з лебедів відкрутили горду шию. Карусель застогнала, нахилилась, і покрівля з неї зсунулась на забіяк. Кузенду вдарило стовпом, і він знепритомнів. Усе те діялось у тиші й темряві. Коли надбігли люди розбороняти, у Біндера була зламана ключиця, Кузенда лежав без тями, Брих випльовував зуби, а дівчина зі Штеховиць істерично ридала. Решта розбіглися.
РОЗДІЛ XII. Приват-доцент
Молодий, усього п’ятдесятип’ятирічний учений, доктор філософії Благоуш, приват-доцент кафедри порівняльної теології в Карловому університеті задоволено потирав руки, сідаючи за стіл, на якому лежав нарізаний аркушами письмового формату папір. Не задумуючись написав назву: “Релігійні прояви останніх днів”, далі почав статтю словами: “Дискусія про визначення поняття “релігія” триває ще з часів Ціцерона”, – а потім замислився. “Цю статтю, – міркував він, – я пошлю до “Часу”[21]. Постривайте, шановні колеги, якої вона бучі наробить! Як мені пощастило, що саме тепер спалахнула оця релігійна пошесть! Стаття буде надзвичайно актуальна. Газети писатимуть: “Наш молодий учений доктор філософії Благоуш опублікував вельми глибоке дослідження” і так далі. А потім мені нададуть екстраординарну професуру, і Регнер лусне від злості”.
Молодий учений знову потер зморшкуваті руки, аж радісно захрускотіли суглоби, і заходився писати. Коли надвечір господиня квартири прийшла спитати, що він хотів би на вечерю, він дійшов уже до шістдесятої сторінки й саме писав про отців церкви. О двадцять третій годині (на сто п’ятнадцятій сторінці) сформулював власне визначення поняття релігії, в якому було на одне слово більше, ніж у визначенні його попередника; потім коротко розглянув (з кількома полемічними випадами) методи точної теології, і на цьому закінчився короткий вступ до його статті.
21
“Час” –