Невдовзі після півночі наш доцент уже писав: “Саме останнім часом спостерігаються різні релігійні та культові явища, що заслуговують на увагу точної теології. Хоча, безперечно, головне її завдання – вивчити релігійні явища у давно вимерлих народів, одначе й жива сьогоднішня дійсність може дати сучасному (підкреслив доктор Благоуш) дослідникові всякі відомості, які mutatis mutandis[22] проллють певне світло на стародавні культи, приступні лише для здогадів”.
Потім за газетними повідомленнями й усними свідченнями він описав кузендизм, у якому виявив сліди фетишизму, а також тотемізму (землечерпалка як тотемічний бог Штеховиць). У біндеристів він констатував культову спорідненість із дервішами-танцівниками та з давніми органічними культами. Торкнувся подій під час урочистого відкриття електростанції й вельми дотепно зіставив їх з культом Вогню в парсів[23]. У релігійній громаді Махата він побачив риси аскетизму й факірства; навів різні випадки ясновидіння та чудесного зцілення, які дуже переконливо порівняв з чаклунством у давніх негритянських племен Центральної Африки. Досить докладно сказав про психічну заразливість та масовий гіпноз; навів з історії процесії флагелантів[24], хрестові походи, хіліазм[25] і малайський амок. Пояснив релігійні рухи останнього часу з двох психологічних позицій: як патологічні явища у дегенерованих істериків і як колективну психічну епідемію серед забобонних інтелектуально неповноцінних мас; в обох, випадках підкреслив атавістичну появу примітивних культових форм, анімістично-пантеїстичний та шаманський ухили, релігійний комунізм, що нагадував анабаптистів, і взагалі ослаблення розумової діяльності на користь найгрубіших забобонних, чаклунських, окультних, містичних та ідоловірських інстинктів.
“Не нам вирішувати, – писав далі доктор Благоуш, – до якої міри йдеться тут про шарлатанство та спекуляцію на людській забобонності; при науковому дослідженні напевно виявилось би, що гадані чудеса сьогоднішніх тавматургів[26] – це всього лиш давно відомі фокуси зі спритністю рук та навіюванням. З цього погляду рекомендуємо поліційним органам та психіатрам звернути увагу на нові “релігійні громади”, секти та гуртки, які виникають день у день. Точна теологія обмежується констатацією, що всі ці релігійні прояви по суті своїй є варварським атавізмом і мішаниною найархаїчніших культових елементів, які підсвідомо живуть у народній фантазії; вистачило кількох фанатиків, шарлатанів та явних маніяків, щоб під поверховою плівкою цивілізованості в населенні Європи прокинулись ті доісторичні мотиви релігійних вірувань...”
Доктор Благоуш устав з-за письмового столу; він саме дописав триста сорок шосту сторінку своєї статті, але ще не відчував утоми. “Треба придумати якесь ефектне закінчення, – подумав він. – Кілька думок про поступ і науку, про підозрілу поблажливість влади до релігійного обскурантизму, про необхідність виступити єдиним фронтом проти реакції тощо”.
І молодий учений, окрилений натхненням, пішов до розчиненого вікна і, зіпершись на підвіконня, виглянув у тиху ніч. Було вже пів на п’яту ранку. Доктор Благоуш дивився на темну вулицю, ледь щулячись від холоду. Скрізь було мертво, жоден вогник не світився в людських житлах. Приват-доцент звів очі до неба; воно вже почало бліднути, але ще іскрилося зірками, в безмірній величі. “Як давно я не дивився на небо, – подумалось ученому. – Боже, вже більш як тридцять років не дивився!”
Враз чоло йому обвіяв приємний холодок, ніби хтось узяв його голову в чисті-пречисті, прохолодні руки. “Я такий самотній, – тужно подумав старий чоловік. – Весь час Такий самотній! Так, погладь мене трошки по голові; ох, уже тридцять років ніхто не клав мені долоні на чоло!”
Ціпеніючи й тремтячи, стояв доктор Благоуш коло вікна. “Тут щось є, – раптом відчув він у солодкому й тужному захваті. – О боже, адже я тут не сам! Чисті руки мене обнімають, хтось є, коло мене; якби ж воно так і зосталося!”
Коли б трохи згодом господиня ввійшла до доцентового кабінету, то побачила б, що він стоїть перед вікном, знявши вгору обидві руки, закинувши голову назад, із виразом справжнього екстазу на лиці. Та ось він затремтів, розплющив очі і наче сновида вернувся до письмового столу.
“Але, з другого боку, нема сумнівів, – писав він швидко, не дбаючи про зв’язок з уже написаним, – що в наші часи бог може виявляти себе тільки в примітивних культових формах. Сучасний занепад віри порвав зв’язки з давнім релігійним життям; бог мусить починати спочатку, навертаючи нас до себе, як колись дикунів; він насамперед є ідолом і фетишем; він – божок роду, клану або племені; він оживлює природу і діє через чаклунів. Таким чином з доісторичних форм і простуючи до вищих ступенів. Можливо, що нинішня релігійна хвиля розщепиться на кілька напрямків, з яких кожен домагатиметься гегемонії на шкоду іншим. Не виключено, що ми стоїмо перед добою релігійних війн, які своїм шаленством і запеклістю перевершать хрестові походи, а масштабами – останню світову, війну. В нашому безбожному житті царство боже не збудується без великих жертв і догматичних конфліктів. І все ж я кажу вам; віддайтесь Абсолютові всім єством своїм, вірте в бога, хоч би в який спосіб промовляв він до. вас! Знайте, що він уже приходить, щоб зробити з нашої землі, а може, і з інших планет нашої сонячної системи вічну божественну імперію, царство Абсолюту. І ще раз кажу вам: покорітеся!”
24
Флагеланти (від латин. flagellum –
25
Хіліазм – релігійне вчення про пришестя месії й тисячолітнє “царство боже” на землі; в середні віки хіліазм став складовою частиною єретичних течій.
26
Тавматурги (грецьк.) –