Циріл Кевал замовк і заходився переглядати останню пошту. Там було кількасот листів. Він перечитав з півдесятка і вже знудився.
– Слухайте, Рейзек, – сказав він незабаром, – тут же все на один копил. Ось, наприклад, таке: “З Хрудіма. Шановна редакціє! Як давній передплатник Вашої шановної газети... напевне, Ваших читачів і всю громадськість, яку баламутять безплідні суперечки...” Тут, – додав пан Кевал, – він забув написати “зацікавить”, “...велике чудо, яке сотворив тутешній парафіяльний священик отець Закоупіл”. І так далі. В Їчині – офіціант кооперативної їдальні, а в Бенешові – завідувач школи. В Хотеборжі – навіть власниця тютюнової крамнички, вдова їракова. Невже оце все треба перечитувати?
На хвилинку запала працьовита тиша.
– Хай йому біс, Рейзек, – знову озвався Кевал, – слухайте, ну що придумати таке сенсаційне? Щось би таке унікальне, чого в жодній газеті не буде, крім нашої. Що десь щось сталося природним шляхом без чуда. Але я гадаю – ніхто б нам не повірив.
Знову хвилина тиші.
– Рейзек, – жалібно промовив Кевал, – я не можу придумати нічого природного. Як подумаєш, то, власне, все на світі чудесне! Все, що є на світі, – це якась магія!
Несподівано ввійшов головний редактор.
– Хто робив виписки з “Трибуни” ? Ось тут у ній таке повідомлення, а в нас його не було.
– Яке повідомлення? – спитав пан Рейзек.
– У рубриці “Економіка”. Американський консорціум скупив тихоокеанські острови і здає їх в оренду. За такий собі невеличкий кораловий атол п’ятдесят тисяч доларів на рік. Великий попит і на Європейському континенті. Акції вже піднялися до двох тисяч семисот доларів. Г. X. Бонді теж уклав сто двадцять мільйонів. А наша газета проґавила! – гнівно вигукнув редактор і вийшов, грюкнувши дверима.
– Рейзек, – озвався Кевал, – ось цікавий лист: “Шановна редакціє! Вибачте, що я, старий патріот, свідок лихих часів гноблення й похмурих днів рабства, підношу свій сумний голос, просячи вас, щоб ви бистрим пером своїм зволили розкрити перед усім народом чеським турботу, тривогу й тугу всіх нас, старих патріотів...” – і так далі. А ось: “...Я бачу, як у нашому старому, славному народі брат повстає на брата: незліченні партії, секти та церкви, мов хижі вовки, злобно душать і пожирають одна одну”. Мабуть, якийсь дідуган, почерк такий старечий, видно, рука труситься... “А тим часом одвічний ворог чигає на нас, яко лев рикущий, волаючи до народу нашого германське гасло: “Далі від Риму!” – і його підтримують псевдопатріоти, для них партійні інтереси стоять вище за непохитну єдність нації. І ми з великим смутком бачимо, як наближаються нові Ліпани[68], де чехи в битві проти чехів, під личиною якихось благочестивих гасел, укриють трупом своїм криваве бойовище. І леле – справдяться слова Святого письма про царство, в собі розділене. І будуть списи тріщати, і будуть мечі бряжчати, як кажуть наші славні, істинні, героїчні рукописи[69].
– Годі вам, – сказав пан Рейзек.
– Зачекайте, ось що він пише про гіпертрофію партій та церков. Це, мовляв, спадкова хвороба чехів. “Щодо цього не може бути ніяких сумнівів, як казав колись доктор Крамарж[70]. А тому заклинаємо вас, щоб ви в цю останню годину, коли з усіх боків загрожує велика й страшна небезпека, закликали націю нашу згуртуватись у всенародну єдність для захисту вітчизни. А коли тій єдності потрібно церковного злучника, то не будьмо ні протестантами, ні католиками, ні моністами, ні якимись там абстинентами, а приймімо єдино слов’янську, міцну й братерську віру православну, яка злютує нас у велику слов’янську родину і здобуде нам у ці буремні часи захист могутнього слов’янського монарха. А тих, хто не приєднається одностайно й добровільно до цієї славної всеслов’янської ідеї, треба примусити авторитетом державної влади, та й будь-яким натиском, дозволеним за цих надзвичайних обставин, щоб вони відкинули свої групові та сектярські інтереси на користь всенародної єдності”. І так далі, а підписано – “Старий патріот”. Що ви на це скажете?
– Нічого, – відповів пан Рейзек.
– А по-моєму, в цьому щось є... – почав був пан Кевал, та ввійшов телефоніст і сказав:
– Телефонограма з Мюнхена. Вчора в Німеччині вибухла якась громадянська чи релігійна війна. Чи варто це давати в газеті?
РОЗДІЛ XXIII. Аугсбурзька зав’язка
До одинадцятої години вечора в редакцію “Лідових новін” надійшли такі повідомлення:
68
Нові Ліпани –
69
Героїчні рукописи –
70
Крамарж Карел (1860-1937) –