Кінець кінцем Європа стала ареною кривавих боїв між чорною расою, що насунула з глибин Африки, і монгольськими племенами; що діялося протягом цих двох років, про те краще змовчати. Зникли останні сліди цивілізації. Наприклад, на Градчанах так розплодилися ведмеді, що останні жителі Праги зруйнували всі мости, навіть Карлів, аби лиш уберегти правий берег Влтави від цих кровожерних хижаків. Від міського населення зостались мізерні рештки; вишеградський капітул[77] вимер і по чоловічій, і по жіночій лінії. На футбольний матч “Спарта” – “Вікторія” (Жижков) прийшло дивитися всього сто десять душ.
Не краще було й на інших континентах. Північна Америка, сплюндрована страхітливо кривавими боями “сухозаконників” з “мокрозаконниками”, стала японською колонією. В Південній Америці по черзі змінили одна одну кілька імперій. Уругвайська, Чілійська, Перуанська, Бранденбурзька й Патагонська. В Австралії зразу після розпаду Британської імперії заснували Ідеальну Державу, яка обернула цей континент великих перспектив у пустелю. В Африці з’їдено понад два мільйони білих; чорношкірі басейну Конго вдерлись у Європу, а решта Африки корчилась у нескінченних війнах між ста вісімдесятьма шістьма різними імператорами, султанами, королями, вождями та президентами.
Оце така історія. Кожен з тих сотень мільйонів людей, що брали участь у боях, колись мав своє дитинство, своє кохання, свої життєві плани; інколи трусився зі страху, інколи бував героєм, але здебільшого бував до смерті зморений і залюбки простягся б на постелі; а коли вмирав, то напевне неохоче. І з усього цього лишилася тільки жменька сухих даних: битва там і там, жертв стільки й стільки, результат такий чи такий – і до того ж той результат, власне, нічого по-справжньому не вирішував.
Тому я й кажу: не відбирайте в тодішніх людей єдиної втіхи – пишатися тим, що вони пережили Найбільшу Війну. Ми, правда, знаємо, що за кілька десятків років комусь пощастить розпочати ще більшу, бо й у цьому напрямі людство прогресує.
РОЗДІЛ XXVI. Бій під Градцем Кралове
Тут літописець посилається на Августа Седлачека, Йозефа Пекаржа та інші історіографічні авторитети, які твердили, що важливим джерелом для пізнання історії є локальні події, бо в них, мов у краплі води, відбиваються події світові.
Ну, а крапля води, яка називається Градець Кралове, пам’ятна літописцеві тим, що в ній він шмигав, мов малесенька інфузорія, ще першокласником тамтешньої гімназії, і тоді вона справді здавалась йому цілим світом. Та годі про це.
До Найбільшої Війни Градець Кралове вступив озброєний одним-однісіньким карбюратором, установленим у броварні, яка стоїть і понині за церквою Святого духа, поряд із садибами каноників. Мабуть, це священне сусідство впливало на Абсолют у тому розумінні, що він почав варити пиво дуже міцне й відверто католицьке і тим викликав у градецького обивательства душевний стан, який безмежно потішив би небіжчика єпископа Бриниха.
Одначе Градець Кралове стоїть якось надміру на видноті й тому скоро опинився в руках пруссаків, які в своїй лютеранській запеклості розбили карбюратор на броварні. І все ж Градець, вірний історичній традиції, не втрачав приємної релігійної температури, особливо відколи тамтешню єпархію посів учений вікарний єпископ Лінда. І навіть коли прийшли бобінетівці, турки та китайці. Градець зберіг горду свідомість того, що: 1) у ньому найкращий на всю Східну Чехію аматорський театр; 2) Найвища в Східній Чехії дзвіниця і 3) на сторінках його історії зафіксований найбільший у Східній Чехи бій.
Коли розвалилась імперія китайських мандаринів, місто очолив староста Скочдополе, вельми обачний чоловік. Його правління серед загальної анархії було позначене відносним спокоєм – завдяки мудрим порадам єпископа Лінди та шановних панів радників. Та ось пробився до міста якийсь кравчик – Гамплом його звали, – власне, теж родом з Градця, але він змалечку тинявся світами і навіть служив у Алжірі в Іноземному легіоні – ото такий був авантюрист. Він ходив у індійський похід в армії Бобіне, але дезертирував десь у Багдаді й прослизнув мов та голка, поміж башибузуками, французами, шведами й китайцями назад до рідного міста.
Отож той кравчик, той Гампл, видно, набрався “бобінетівщини”, бо тільки-но повернувся до Градця, як зразу надумав і собі захопити владу. Шити вбрання – це йому не до шмиги було, отож він почав усе ганити та критикувати, що, мовляв, і се не так, і те не так, і що магістрат запосіли сутанники, і що, мовляв, гроші в нас марнуються, і що, мовляв, пан Скочдополе нездарний старий шкарбун і так далі. На жаль, оскільки війни завжди несуть із собою розбещеність і розхитують будь-який авторитет, Гампл знайшов кількох прибічників і заснував з ними соціал-революційну партію.
77
Капітул –