2022
ISBN 978-966-982-961-0 (epub)
Жодну з частин даного видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва
Електронна версія створена за виданням:
Серія «Біографії та мемуари»
Уперше видано у Великій Британії 2014 року Hodder & Stoughton, An Hachette UK company Опубліковано за сприяння Churchill Heritage Ltd.
Перекладено за виданням:
Johnson B. The Churchill Factor : How One Man Made History / Boris Johnson. — London : Hodder & Stoughton, 2014. — 432 p.
Переклад з англійської Юрія Гірича
Дизайнер обкладинки Віктор Засипкін
Джонсон Б.
Д42 Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію / Боріс Джонсон ; пер. з англ. Ю. Гірича. — Х. : Віват, 2021. — 400 с. — (Серія «Біографії та мемуари», ISBN 978-966-942-829-5).
ISBN 978-966-942-796-0 (укр.)
ISBN 978-1-444-78305-6 (англ.)
Книжка Боріса Джонсона — це історія про те, як ексцентричний геній Черчилля, прем’єр-міністра Великої Британії, одного з найвизначніших лідерів ХХ століття, формував світову політику. Аналізуючи досягнення й помилки, а також міфи, які супроводжували цю видатну постать, Джонсон зобразив Черчилля як незрівнянного стратега, людину надзвичайно сміливу, красномовну й глибоко гуманну. Безстрашний на полі бою, один із найкращих ораторів усіх часів, лауреат Нобелівської премії з літератури, Вінстон Черчилль спростував думку, що історія — це місце дії великих знеособлених сил. Життя цього чоловіка є доказом того, що одна людина — відважна, геніальна, визначна — може впливати на світовий лад.
УДК 94(100-87)+929Черчилль
ББК 63.3(4Вел)-8
© Boris Johnson, 2014
© ТОВ «Видавництво “Віват”», видання українською мовою, 2021
Присвячується Лео Ф. Джонсону
Вступ
Пес на ім’я Черчилль
Ще зовсім малим я був абсолютно переконаний у тому, що Черчилля цілком можна вважати найвеличнішим державним діячем з усіх, кого породила Британія. Уже з ранніх літ у мене сформувалося чітке уявлення щодо його досягнень: усупереч усьому, подолавши одну з найогидніших тираній в історії світу, він привів мою країну до перемоги.
Мені були добре відомі основні факти його життєвої історії. Ми з братом Лео так виштудіювали його біографію «Життя у фотографіях» («Life in Pictures») Мартіна Ґілберта, що пам’ятали підписи буквально під кожним фото.
Я знав про його ораторську майстерність, а мій батько (як і батьки багатьох із нас) постійно цитував його знамениті фрази. Та вже тоді мені було відомо, що цей рід мистецтва відмирає. Знав я і про його схильність до жартівливих та геть безпардонних висловів, що навіть на тогочасні стандарти не були політкоректними.
Вечорами нам розповідали неймовірні історії, наприклад ту, де Черчилль сидить собі у вбиральні і тут йому повідомляють, що з ним бажає побачитися Лорд-Хранитель Малої печатки. А він відповідає: «Я зайнятий, бо власне збираюся захоронити свою малу печатку». Також ми пам’ятали ту, де Бессі Бреддок, член парламенту від соціалістів, якось дорікнула Черчиллю, що він п’яний, на що той з неабиякою грубістю відповів: «Принаймні я вже завтра вранці буду тверезий, а ви так і залишитесь потворна».
Здається, ми навіть краєм вуха чули історію про міністра-торі та гвардійця… Ось її канонічна версія, котру мені якось за ланчем у ресторані готелю «Савой»1 повідав сер Ніколас Соумз, онук Черчилля.
Навіть якщо зробити поправку на пишномовність Соумза, частка правди в його розповіді все ж таки є, вона й відкриє нам трохи завісу над основною темою цієї книжки — величчю серця Черчилля.
«Один із його міністрів-консерваторів був із “цих”, коли розумієте, про що я… — сказав Соумз настільки голосно, що його почула більшість відвідувачів “Ґриль рум”, — хоча також був хорошим другом мого діда. Його постійно ловили на гарячому, але, звичайно ж, у ті дні преса не була такою всюдисущою, та про це не дуже й повідомляли. Проте одного дня везіння скінчилося: його застукали, коли на лавці в Гайд-парку о третій ранку він злягався з гвардійцем. А це, зверніть увагу, був місяць лютий.
Про це негайно доповіли Головному Батогу2, який зателефонував Джокові Колвілю, особистому секретареві мого дідуся.
— Джоку, — сказав головний парламентський організатор. — На жаль, у мене дуже погані новини про те та се. Нічого нового, але про це довідалася преса, й історія неодмінно випливе на поверхню.
— От лихо, — промовив Колвіль.
— Думаю, мені варто поїхати й особисто розповісти про це прем’єр-міністрові.
— Мабуть, так.
Отож, Головний Батіг поїхав до Чартвеллу [заміський будинок Черчилля в Кенті] й увійшов у кабінет мого діда, де той працював за письмовим столом.