Втаємничені магічні звірі
Не можна заперечувати того факту, що з моменту появи 73-ої статті подеколи траплялися випадки її порушення. Британські читачі старшого покоління повинні пам’ятати про Ілфракумський інцидент 1932 року, коли легковажна зелена валлійська драконка налетіла на багатолюдний маґлівський пляж. Смертельних випадків, на щастя, вдалося уникнути завдяки хоробрим діям однієї чаклунської родини, яка там відпочивала (і згодом була нагороджена орденом Мерліна першого ступеня). Вони миттєво наклали на мешканців Ілфракума найпотужніші і наймасовіші для того століття чари забуття і зуміли відвернути катастрофу.[7]
Міжнародна конфедерація чаклунів була змушена накладати штрафи на ті країни, що не раз порушували статтю 73. Тібет і Шотландія належать до найупертіших правопорушників. Снігова людина йєті так часто трапляла на очі маглам, що Міжнародна конфедерація чаклунів вважала за необхідне розмістити там на постійній базі Міжнародну оперативну групу. Тим часом найбільшого в світі водяника Келпі з озера Лох-Нес ще й досі ніхто не зловив, і він отримує неабияку втіху від власної популярності.
Та попри yсі ці неочікувані казуси ми, чаклуни, можемо привітати себе з добре виконаною роботою. Безсумнівно, що переважна більшість сучасних маґлів відмовляються вірити в магічних звірів, яких так жахалися їхні предки. Навіть ті маґли, що помічають кізяки порлоків або сліди стрілерів — а було б нерозважливо припускати, що всі сліди вдається замести, — задовольняються хай і безглуздими, але тільки не магічними поясненнями.[8] Якщо який-небудь маґл необачно розкаже приятелеві, що він побачив летючого гіпогрифа, усі вважатимуть, що він або перепив, або «звихнувся». Можливо, це й не надто справедливо стосовно таких довірливих маґлів, та все ж для чарівників цей варіант значно кращий, ніж бути спаленим живцем або втопленим у ставку.
Отож яким саме чином чаклунська спільнота приховує фантастичних звірів?
На щастя, деякі види не потребують особливого чаклунського втручання, щоб уникнути маґлівських очей. Такі істоти, як тебан, напівлик чи посіпачка, самі володіють ефективними способами маскування, тож для їхнього захисту абсолютно не потрібне втручання Міністерства магії. Ще інші звірі уникають будь-яких контактів з маґлами завдяки своєму розуму або вродженій сором’язливості — скажімо, єдинороги, місячні тельці і кентаври. Є такі магічні істоти, що мешкають у недоступних для маґлів місцях — тут можна згадати акромантулу з глибин недосліджених джунглів Борнео і фенікса, що гніздиться на височенних гірських вершинах, яких не досягти без чарів. Зрештою, чи не найчастіше йдеться про звірят, які надто малі, або вельми меткі, або подібні на свійських тварин, щоб привертати до себе увагу маґлів: до цієї категорії можна віднести шизопурфликів, козлокосів і крупів.
Та попри це чимало істот свідомо чи випадково перебувають просто під носом у маґлів, і саме вони завдають зайвих клопотів Відділу нагляду й контролю за магічними істотами. Цей відділ, другий за обсягом у Міністерстві магії,[9] активно опікується проблемами усіх різновидів істот, що перебувають під його наглядом.
Чи не найважливіший крок у втаємниченні магічних істот — створення для них безпечного середовища. Протимаґлівські чари запобігають проникненню небажаних осіб у ліси, де мешкають кентаври і єдинороги, а також на береги озер і річок, призначених для русаліїв. У деяких екстремальних ситуаціях, як от, скажімо, у випадку з квінтолапом, довелося знекартлювати цілі території.[10]
Деякі з цих безпечних місцин, таких, як, наприклад, драконячі резервації, мусять перебувати під постійним чаклунським наглядом. На відміну від єдинорогів і русаліїв, які не зазіхають на інші території, окрім виділених для їхнього перебування, дракони використовують будь-яку нагоду вирватися за межі резервацій у пошуках здобичі. Іноді трапляється, що протимаґлівські чари не спрацьовують, бо деякі звірі застосовують свою потужну магію. Йдеться про водяника келпі, єдиною метою якого є заманювання до себе людських істот, і про погребіна, що сам їх активно переслідує.
7
Бленгайм Сток у книзі «Спостережливі маґли» (1972) стверджує, що деякі мешканці Ілфракума уникли дії масових чар забуття: «Ще й досі один маґл на прізвисько Дерк-шахрай розповідає в барах південного узбережжя про «великого бридкого летючого ящура», що проштрикнув йому надувний матрац».
8
Читачі, яких цікавить захопливе дослідження цієї сприятливої маґлівської тенденції, можуть звернутися до книжки професора Мордікуса Еґа «Філософія земного: чому маґли воліють не знати» (В-во «Цвіль і Порох», 1963).
9
Найбільший відділ Міністерства магії — Відділ дотримання магічних законів, якому певною мірою підпорядковуються шість інших відділів, за винятком Відділу таємниць.