Враховуючи, що значну частину витрат на операцію та догляд перебирав на себе префектурний фонд допомоги престарілим.
І панотець-настоятель, і особливо лікар, який знав, наскільки тяжка материна хвороба, не втримали сліз, коли вранці прощалися з нею перед від’їздом з долини.
Проте мати тільки набурмосилася й, буркнувши панотцеві, що тепер за каплицею Покари за гріхи доглядатиме її дочка, сіла в машину.
Але щойно машина виїхала за «шийку», мати стала просити, щоб її провезли лісовою дорогою, яка починалася там, подивитися з лісу на селище й «виселок».
Звичайно ж, сестра з чоловіком відразу погодились.
«Певно, й ти, К-тяне, знаєш, що стараннями члена парламенту Від нашої дільниці, чоловіка в певному розумінні здібного, весь наш ліс помережано дорогами. Мама вважала, що він як був розбещеним хлопчиськом, так ним і лишився й не виказувала до нього анінайменшої пошани; та й доріг у лісі на дух не переносила й ніколи ними не користувалася.
Дивитися згори на лісову долину й «гірський виселок» і не бачити, як ліс понівечено тими дорогами, навряд чи можливо.
Отож нам не особливо й хотілося звертати на лісову дорогу вгору.
Зупинилися ми на узвишші, де роздоріжжя трьох доріг (одна з яких переходить, як не сумно, у влаштоване разом із сусіднім містечком поле для гольфу).
Мати поводила сивим пучечком волосся на потилиці, і її очі, сховані в трикутних зморшках, зверталися вниз, до річки й вулиць, до «висілка», на дорогу, що губилася в лісі. Хоч на той час вона підупала на здоров’ї і мала землистий колір обличчя, тут вона немов відразу потемнішала на виду.
Ти ж знаєш, що я схильна втручатися в усі справи і дещо легковажна в розмові.
От і цього разу я вискочила перед усіма зі своїми спогадами:
— Пам’ятаєш, мамо, як уся хата пропахла лісовими травами, що ти їх варила? Коли К-тян малим утік до лісу, а потім, як уже знайшовся, довго хворів? А от тепер ліс наскрізь проглядається, так що К-тяна знайшла б без зайвого клопоту навіть мала дитина! От не думала я малою, що наш ліс таким стане…
Трикутні зморшки навколо матусиних очей розгладилися, вона пильно подивилася на мене й процідила:
— Дурненька! Хіба ж то був зайвий клопіт!
Ми довго сиділи в машині на лісовій дорозі, коли раптом мати похилила сиву голову в бік лісу, наче дослухаючись.
А тоді звернулася до мого чоловіка:
— Ти чув музику, «Ковасухіто», що її написав Хікарі-сан? Бо я, здається, чула!
— Звідки тут взятися музиці! — заперечила я, згадавши раптом, що лікар іще вранці пропонував зробити матері знеболюючий укол.
Але чоловік здогадався, що мати, певно, хоче послухати тут, серед лісу на узвишші, Хікарі-санову плівку, проте не наважується попросити відверто.
Тому він і запропонував:
— А ви, мамо, дістаньте з валізи касету і послухаємо разом. Бо перед тим ми слухали Хікарі-санову музику лише разів два-три, отож і не можемо второпати, чи це саме вона.
Поки лунала музика, мати, похиливши сиву голову, наче задивлялася у глиб лісу, понівеченого дорогами.
Мабуть, вона прощалася з рідними місцями, але соромилася виказувати почуття…
Коли музика скінчилася, мати не зронила ані слова, лише заплющила очі й зіщулилась.
Вмостивши її на задньому сидінні, ми вирушили до Мацуями. Чоловік вів машину, я сиділа поруч.
— Може, мати і справді чула його музику, коли дивилася на селище й «висілок», — почула я його шепіт.
Якщо вже таке сказав чоловік — сирота, жартун, викладач початкової школи — то може й справді Хікарі-санова музика споріднена зі звуками, що самі собою чуються серед лісу…»
Перш ніж продовжити розповідь, гадаю, варто буде навести ноти синового твору. Я відчуваю, що це необхідно для подальшого її ходу.
Як написала сестра, мати лягла до лікарні на обстеження. Перед операцією вона мусила набратися трохи сил, для чого потрібно було залишитися ненадовго в лікарні, а тоді вже…
Зваживши на пояснення сестри щодо материного стану, я обмежився телефонним дзвінком до лікарняної палати.
А от моя дружина вибралася на відвідини до Мацуями…
Коли вона повернулася, то не особливо розводилася про стан хворої, але я зрозумів, що мати, попри сподівання, ще більше ослабла.
Несподіванкою було хіба те, що дружина привезла й кілька касет, які сестра принесла матері в лікарню, аби та щось на них записала.
Магнітофон, що його я надіслав разом із синовою касетою, був придатний* і для запису, тож сестра показала матері, як це робиться, й запропонувала записати знічев’я спогади про давні часи — просто як воно там скажеться.