— Правду кажеш. Твій штаб посувається надто повільно.
— До того ж Євнана каже, — тут Рамзес кивнув на обвішаного амулетами офіцера, який стояв за ним, — що ви не висилали патрулів до ущелин. А тим часом, якби це була справжня війна, ворог міг би напасти на вас саме з того боку.
— Я не командувач, а тільки суддя, — спокійно відповів міністр.
— А що ж робить Патрокл?
— Патрокл з грецьким полком супроводить метальні машини.
— А мій родич і ад’ютант Тутмос? — Мабуть, ще спить.
Рамзес нетерпляче тупнув ногою й замовк. Він був гарний юнак з майже жіночими рисами обличчя, яке гнів і засмага робили ще привабливішим. На ньому була вузька накидка в блакитні й білі смужки, такого ж кольору хустка під шоломом, золотий ланцюг на шиї, а під лівим плечем — коштовний меч.
— Я бачу, — сказав він нарешті, — що тільки ти, Євнано, дбаєш про мою честь.
Обвішаний амулетами офіцер вклонився до самої землі.
— Тутмос просто ледар, — казав далі царевич. — Повертайся, Євнано, на своє місце. Нехай хоч у передньому загоні буде добрий начальник.
Потім, глянувши на почет, що оточив його, ніби вирісши з-під землі, він додав:
— Хай мені принесуть ноші. Я стомився, мов каменяр.
— Хіба боги можуть стомлюватись! — шепнув Євнана, який ще стояв позад царевича.
— Повертайся на своє місце! — звелів Рамзес.
— А може, ти, подобо місяця, накажеш мені зараз обдивитись ущелини? — тихо спитав офіцер. — Прошу, наказуй, бо, де б я не був, серце моє лине до тебе, щоб угадати твою волю та сповнити її.
— Знаю, що ти вірний слуга, — відповів Рамзес. — Іди ж і наглядай за всім.
— Святий отче, — звернувся Євнана до міністра, — я завжди буду найпокірнішим слугою вашої достойності.
Ледве встиг Євнана від’їхати, як у кінці колони зчинилася ще більша метушня. Шукали ноші наступника трону, але їх ніде не було. Натомість, розштовхуючи грецьких воїнів, з’явився дивний на вигляд юнак. На ньому була сорочка з прозорої тканини, розкішно гаптований фартушок і золота перев’язь через плече. Але найбільше впадала в око величезна перука, заплетена в дрібні кіски, і штучна борідка, схожа на котячий хвіст.
Це був Тутмос, найперший франт у Мемфісі, який навіть під час походу чепурився і обливав себе пахощами.
— Вітаю тебе, Рамзесе! — вигукнув юнак, енергійно розштовхуючи офіцерів. — Уяви собі, твої ноші зникли безслідно, тож доведеться тобі сісти в мої; вони, правда, не гідні такої високої особи, але не такі вже й погані.
— Ти розгнівив мене, — відповів йому царевич. — Спиш замість того, щоб пильнувати військо.
Чепурун аж зупинився з подиву.
— Я сплю?! — вигукнув він. — Бодай язик відсох тому, хто звів на мене такий наклеп. Адже я, знаючи, що ти прийдеш, цілу годину одягався та готував для тебе купіль і пахощі.
— А тим часом загін ішов без командира?
— Та чи ж можу я командувати загоном, в якому перебуває його достойність військовий міністр і такий полководець, як Патрокл?
Наступник трону замовк, а тим часом Тутмос, підійшовши до нього, шепнув:
— Який у тебе вигляд, сине фараона?.. Без перуки, волосся і одяг покриті пилом, шкіра чорна й порепана, як земля влітку… Найясніша цариця-матінка прогнала б мене з двору, якби побачила тебе таким нужденним.
— Я просто втомився.
— То сідай швидше в ноші. Там є вінки із свіжих троянд, смажена птиця та глек кіпрського вина. А крім того, — додав він ще тихше, — я сховав Сенуру в обозі.
— Вона тут? — спитав царевич. Його блискучі очі на мить затуманились.
— Хай військо йде вперед, — шепотів Тутмос, — а ми тут почекаємо на неї.
Рамзес неначе опам’ятався:
— Дай мені спокій, спокуснику. Адже через дві години бій.
— Та який там бій!..
— У всякому разі, він вирішить мою майбутню долю.
— Не сприймай цього серйозно, — усміхнувся чепурун. — Можу заприсягтися, що військовий міністр ще вчора надіслав його святості фараону рапорт з проханням віддати тобі корпус Менфі.
— Все одно. Сьогодні я не можу думати ні про що інше, крім війська.
— Який жахливий у тебе цей потяг до війни, де людина не вмивається місяцями, щоб одного дня загинути. Брр!.. Якби все-таки ти побачив Сенуру… Хоч би глянув на неї…
— Саме через це й не хочу, — рішуче відповів Рамзес. В ту мить, коли з-за грецьких лав восьмеро рабів винесли величезні Тутмосові ноші для наступника трону, від переднього загону охорони примчав вершник. Він скочив з коня і біг так швидко, що на грудях у нього бряжчали статуетки богів і таблички з їхніми іменами. Це був схвильований Євнана.