Тут Гергор знову став йому в пригоді. Вельможам він звелів оголосити, що царевич більш не приймає відвідувачів, а проти простого люду, який усе чекав перед палацом, хоч йому вже кілька разів наказували розійтись, вислав загін нубійських воїнів з киями.
Їм було куди легше зробити своє діло, аніж Рамзесові задовольнити людську невситимість. Не минуло й години, як прохачі зникли з площі, мов туман од вітру, а декому ще кілька днів довелося класти примочки на голову чи на інші побиті місця.
Після цієї спроби здійснювати верховну владу царевич відчув глибоке презирство до людей і впав в апатію.
Два дні він пролежав на ложі, закинувши руки за голову й бездумно дивлячись у стелю. Царевича вже не дивувало, що його святість фараон цілі дні проводить в молитвах, але він не міг збагнути, яким чином Гергор може впоратися з такою силою справ, що, мов ураган, не тільки валять з ніг людину, але здатні навіть розчавити її.
«Як можна здійснювати свої плани, коли юрба прохачів пригнічує твою волю, придушує думки, випиває кров? За десять днів я вже хворий, а за рік, напевно, зовсім одурію… Тут годі думати про будь-які проекти, тут просто аби не збожеволіти…»
Рамзес був такий засмучений власною безпорадністю в ролі володаря, що викликав до себе Гергора й жалісним голосом розповів йому про свої турботи.
Досвідчений сановник з усмішкою вислухав скарги молодого стерничого державного корабля, а потім сказав:
— Чи знаєш ти, володарю, що цей величезний палац, в якому ми живемо, спорудив одним один будівничий, на ймення Сенебі, який до того ж умер раніше, ніж закінчили будову? Ти, мабуть, здогадуєшся, як цей безсмертний архітектор міг здійснити свій задум, ніколи не втомлюючись і завжди маючи добрий настрій.
— Цікаво — як?
— Бо він сам не робив усього: не тесав колод і каміння, не випалював цегли, не виносив її на риштування, не укладав і не цементував. Він тільки накреслив план, та навіть і в цьому мав помічників. А ти, царевичу, все хочеш зробити сам: і вислухати, і задовольнити всі прохання. Це над людські сили.
— А як же я міг робити інакше, коли між прохачами були невинно покарані або позбавлені заслуженої нагороди? Адже основою держави є справедливість, — відповів наступник трону.
— Скількох людей ти, царевичу, можеш вислухати за день, щоб не втомитись? — запитав Гергор.
— Ну… двадцятьох.
— Твоє щастя. Я вислуховую щонайбільше шістьох чи десятьох, і це не прохачі, а великі писарі, управителі й міністри. Кожен з них доповідає мені не про якісь незначні випадки, а лише про найважливіше, що діється у війську, в маєтках фараона, в судах, у номах, а також про релігійні справи та про зміни рівня Нілу. Вони тому не доповідають мені дрібниць, що кожен з них, перше ніж прийти до мене, мусив сам вислухати десять нижчих писарів. А кожен нижчий писар і управитель зібрав відомості від десятьох ще нижчих від себе, а ті й собі вислухали донесення ще десятьох дрібних урядовців.
Таким способом я і його святість, розмовляючи щодня лише з десятком людей, знаємо про найважливіші події, які сталися в сотні тисяч місць нашої країни і всього світу.
Дозорець, який стереже квартал в Мемфісі, бачить лише кілька будинків. Десятник знає цілу вулицю, сотник — дільницю міста, начальник — усе місто. А фараон стоїть над усіма, ніби на найвищому пілоні храму Пта, і бачить не тільки Мемфіс, але й інші міста: Сохем, Он, Херау, Турра, Тетауї, їхні околиці й частину західної пустелі.
З цієї височини його святість, щоправда, не помітить покривджених чи обійдених нагородою людей, але побачить юрбу робітників, які стоять без діла. Не завважить воїна в шинку, але дізнається, чи провадить муштру полк. Не добачить, що готує собі на обід якийсь селянин або міщанин, але вгледить пожежу, що почалася в дільниці.
Цей державний лад, — мовив, пожвавлюючись, Гергор, — наша слава й сила… Коли Снофру, один із фараонів першої династії, спитав жерця, який пам’ятник собі поставити, той відповів: «Обведи, володарю, на землі квадрат і поклади на ньому шість мільйонів битих каменів — це буде простий люд. Зверху поклади шістдесят тисяч обтесаних кам’яних брил — це будуть твої нижчі урядовці. На них поклади шість тисяч шліфованих брил — це будуть вищі урядовці. Зверх цього постав шістдесят плит, вкритих різьбою, — це будуть твої найближчі радники й полководці, а на вершині постав лише одну плиту з золотим зображенням сонця — це будеш ти сам».