Фараон Снофру так і зробив. Так постала найдавніша східчаста піраміда — правдивий образ нашої держави, — а вже від неї походять всі інші. Це непохитні будівлі, з вершини яких видно увесь світ і які дивуватимуть майбутні покоління.
В такому урядуванні, — вів далі міністр, — наша перевага над сусідами. Ефіопів було не менше, ніж нас. Проте їхній дар сам доглядав свою худобу, сам бив києм підданих, але не знав, скільки їх має, і не зумів зібрати їх докупи, коли туди вступило наше військо. Не було єдиної Ефіопії, а було лише велике, безладне згромадження людей. Тим-то тепер вони васали.
Лівійський князь сам розбирає кожну справу, а надто суперечки між багатими, і віддає цьому стільки часу, що не має змоги глянути навколо себе. Через це під боком у нього збираються цілі зграї розбійників, яких ми раз у раз нищимо.
Знай ще й таке, царевичу, що якби в Фінікії був один володар, який відав би, що де діється, і порядкував у всіх містах, ця країна не платила б нам ані утна данини. А яке щастя для нас, що царі Ніневії і Вавілона мають лише по одному міністру і так само втомились від безлічі справ, як ти зараз! Вони хочуть самі все бачити, самі судити і давати накази і тому так заплутали державні справи, що не розберуться в них і за сто років. Але якби знайшовся якийсь нікчемний єгипетський писар, що пішов би туди, пояснив царям їхні помилки в управлінні державою і запровадив там нашу урядову ієрархію, нашу піраміду, — за який десяток років Іудея й Фінікія потрапили б до рук ассірійців, а через кілька десятків років зі сходу й півночі, з моря й суходолу на нас ударило б могутнє військо, від якого ми, може б, і не відбилися.
— То треба напасти на них тепер, поки там нема ладу! — вигукнув царевич.
— Ми ще не видихали наших попередніх перемог, — холодно відказав Гергор і почав прощатися з Рамзесом,
— Хіба ж перемоги ослабили нас? — спалахнув царевич. — Хіба мало ми навезли скарбів?
— А хіба не тупиться сокира, якою рубають дерево? — спитав Гергор і вийшов.
Царевич зрозумів, що великий міністр хоче за будь-яку ціну зберегти мир, хоч сам стоїть на чолі війська.
— Побачимо! — шепнув він сам до себе.
За кілька днів до від’їзду Рамзеса викликали до його святості. Фараон сидів у кріслі в мармуровій залі, де більш нікого не було; чотири входи до неї охороняли вартові нубійці.
Біля царевого крісла стояв табурет для царевича і маленький столик, на якому лежало багато документів, писаних на папірусі.
Стіни зали були оздоблені кольоровими барельєфами, що зображували різні польові роботи, а по кутках стояли незворушні статуї бога Осіріса з меланхолійним усміхом на устах.
Коли царевич за наказом батька сів, його святість мовив:
— Ось тут, царевичу, документи про призначення тебе полководцем і намісником. Здається, перші дні влади втомили тебе?
— В слугуванні вашій величності я черпатиму силу, — відповів царевич.
— Підлесник!.. — всміхнувся фараон. — Пам’ятай, я не хочу, щоб ти переобтяжував себе працею. Розважайся, молодості потрібна розрядка… Але це не означає, що в тебе не буде важливих справ.
— Я готовий.
— Найперше… Найперше, я розповім тобі про свої турботи. Скарбниця наша майже порожня: податків надходить що рік, то менше, особливо з Нижнього Єгипту, а видатки зростають…
Фараон замислився.
— Ці жінки… ці жінки, Рамзесе, поглинають багатства не тільки простих смертних, але й мої. Маю їх кількасот, і кожна хоче мати якнайбільше покоївок, швачок, перукарів, рабів до нош, слуг, коней, веслярів, навіть своїх коханців і дітей… Малі діти!.. Коли я повернувся з Фів, одна з цих жінок, якої я навіть не пам’ятаю, заступила мені дорогу й, показуючи опецькуватого; трирічного хлопчика, почала вимагати, щоб я виділив йому маєток, бо це нібито мій син… Трирічний син… можеш ти собі це уявити?! Звичайно, я не міг сперечатися з жінкою, та ще в такій делікатній справі. Але чоловікові знатного роду легше бути гречним, ніж знайти гроші на кожну таку витівку…
Фараон похитав головою, перепочив трохи і знову заговорив:
— А тим часом мої прибутки від початку царювання зменшились наполовину, особливо в Нижньому Єгипті. Я питаю: в чому річ?.. Мені відповідають: народ зубожів, набагато зменшилось населення; море занесло піском частину родючих земель на півночі, а пустеля — на сході; було кілька неврожайних років. Словом, одне лихо за другим, а скарбниця все порожніє…
Отож прошу тебе, з’ясуй цю справу. Роздивись, знайди тямущих і правдивих людей, і хай вони тобі допоможуть розібратися. Коли ж тобі почнуть подавати звіти — не вір безоглядно папірусові, але все перевіряй сам. Чув я, що в тебе пильне око вождя, а коли так, ти з першого погляду побачиш, чи правдиві ці звіти. Але не квапся з висновками, а головне — не висловлюй їх. Кожну важливу думку, яка тобі прийде в голову сьогодні, запиши, а через кілька днів знов придивись до тієї самої справи і знов запиши. Це навчить тебе бути обачним і відразу осягати суть справи.