Розділ дев’ятнадцятий
Квартал, де жили чужинці в Мемфісі, лежав у північносхідній частині міста, недалеко від Нілу. Було там кількасот будинків і кільканадцять тисяч мешканців — ассірійців, євреїв, греків, а найбільше — фінікійців.
Це був багатий квартал. Головною артерією його була досить пряма, брукована кам’яними плитами вулиця, кроків на тридцять завширшки. По обидва боки її височіли будинки з цегли, вапняку й пісковику, від трьох до п’яти поверхів заввишки. В льохах були склади сировини, на перших поверхах — крамниці, на других — помешкання заможних людей, над ними — майстерні: ткацькі, швацькі, ювелірні, а ще вище — тісні житла ремісників.
Будівлі в цьому кварталі, так само як і в усьому місті, були здебільшого білі. Але серед кам’яниць досить часто траплялися й зелені, як лука, жовті, як пшеничний лан, блакитні, як небо, або червоні, як кров.
Фасади багатьох будинків були прикрашені малюнками, які вказували на заняття їхніх мешканців.
На будинку ювеліра довгий ряд малюнків зображував, як його власник продає чужоземним царям ланцюжки, браслети власного виробу, викликаючи в них щире захоплення. Стіни величезного дому купця вкривали картини, що відтворювали труднощі й небезпеки, пов’язані з торгівлею: в морі людей хапають страшні потвори з риб’ячими хвостами, в пустелі — крилаті вогненні змії, а на далеких островах їх роздирають велетні, одна сандаля яких більша за фінікійський корабель.
На стінах кам’яниці лікаря намальовано людей, яким він зумів повернути втрачені руки, ноги, зуби і навіть молодість. На будинку, який займала місцева влада, було зображено бочку, в яку люди кидали золоті обручки, писаря, якому хтось нашіптував на вухо, і розпростертого на землі винуватця, якого двоє чоловіків били киями.
Вулиця кишіла народом. Попід стінами тулилися люди з ношами, з опахалами, посланці та інші робітники, готові продати свою працю. Посередині безперервною валкою котилися вози з товарами, запряжені ослами або волами, і йшли носії з вантажем.
По тротуарах снували галасливі продавці свіжої води, винограду, фініків, копченої риби, а також крамарі, продавці квітів, музиканти й різні штукарі.
В цім людськім потоці, який плинув, розпліскувався, продавав і купував, вигукуючи на різні голоси, дуже вирізнялися поліцейські. На кожному були коричнева сорочка до колін, фартушок у блакитну та червону смужку, короткий меч при боці, а в руці — здорова палиця. Ці охоронці порядку походжали по тротуару, інколи перемовляючись із своїми товаришами, але найчастіше стояли на придорожньому камені, щоб краще бачити юрбу, що ринула біля їхніх ніг.
Зважаючи на таку пильність, вуличні злодії мусили діяти дуже обережно. Звичайно двоє з них починали бійку, і, коли круг них збиралась юрба і поліцейські, не розбираючи, починали молотити киями тих, що билися, та спостерігачів, їхні товариші злодії спритно очищали кишені.
Майже в центрі вулиці стояв заїзд фінікійця з Тіра Асаргадона, де для полегшення нагляду повинні були зупинятися всі, хто приїжджав з-за кордону. Це був великий квадратний з багатьма вікнами будинок, що стояв трохи осторонь від інших; отже, його зручно було обходити кругом та підглядати з усіх боків. Над головними ворітьми висіла модель корабля, а на передній стіні були намальовані картини, які зображали його святість Рамзеса XII, що приносив богам жертви або приймав чужоземців, з-поміж яких фінікійці вирізнялися високим зростом і яскраво-червоним кольором шкіри.
Вузькі вікна цього будинку були завжди відкриті й тільки іноді заслонялися завісами з тканини або з кольорових прутиків. Оселя господаря та приміщення для подорожніх були розташовані на трьох верхніх поверхах, а внизу містився винний льох і харчівня. Моряки, носії, ремісники та інші бідні подорожні їли й пили на подвір’ї, де була мозаїчна підлога і полотняний намет, напнутий на стовпчики так, щоб можна було бачити відразу всіх гостей. Заможніші й знатніші гості бенкетували на галереї, яка оточувала подвір’я.
На подвір’ї люди сиділи на підлозі, біля плоских камінних брил, що заміняли столи. На галереї, де було прохолодніше, стояли столики, лави й стільці і навіть низенькі м’які ложа, на яких можна було подрімати.