— Смутні маю вісті для тебе, благородний пане, — мовив господар, сідаючи біля подорожнього.
— Боги насилають на людей дощ і смуток, коли на те їхня воля, — байдуже відповів гість.
— Поки ми тут дивилися на псилів, — вів далі господар, смикаючи посивілу бороду, — злодії залізли на третій поверх і вкрали твої речі… Три мішки й скриню, напевно, дуже дорогу!..
— Ти мусиш сповістити суд про мою втрату.
— Нащо суд? — шепнув господар. — У наших злодіїв свій цех… Пошлемо по старшого, оцінимо речі, заплатиш йому двадцять процентів їх вартості, і все знайдеться. Я можу тобі допомогти.
— В моїй країні, — мовив подорожній, — ніхто не домовляється із злодіями, і я не буду. Живу я в тебе, тобі довірив своє майно, отож ти за нього й відповідаєш.
Достойний Асаргадон почав чухати собі спину між лопатками.
— Чужинцю з далекої країни, — мовив він стишеним голосом, — ви, хетти, й ми, фінікійці, завжди були братами, і тому я щиро раджу тобі не звертатись до єгипетського суду, бо він має лише одні двері — щоб увійти, але не має тих, щоб вийти.
— Боги навіть крізь стіну можуть провести невинного, — відповів гість.
— Невинний!.. Хто з нас невинний на землі неволі? — шепнув господар. — Поглянь — там десятник з поліції доїдає гуску, чудову гуску, яку я сам охоче з’їв би. А знаєш, чому я віддав десятникові цю гуску, відірвавши її від свого рота? Бо він прийшов випитувати про тебе…
Сказавши це, фінікієць скоса глянув на подорожнього, але той ні на хвилину не втратив спокою.
— Питає мене, — вів далі господар, — питає мене десятник: «Хто він, цей чорний, що дві години сидить над жменькою фініків?» Кажу йому: «Дуже чесний чоловік, пан Пхут». — «Звідки він?» — «З країни хеттів, — кажу, — з міста Гаррана. У нього там на три поверхи будинок і багато поля. — «Чого він сюди приїхав?» — «Приїхав, — відповідаю, — стягти боргзодного жерця, п’ять талантів, які позичив ще його батько».
А знаєш, благородний пане, — вів далі господар, — що мені на це відповів десятник?.. Ось що: «Асаргадоне, я знаю, що ти вірний слуга його святості фараона. В тебе добрі страви і нерозведене вино, і тому кажу тобі — стережися! Стережися чужинців, які не заводять знайомств, не п’ють вина, уникають всіляких розваг і мовчать. Цей Пхут із Гаррана може бути ассірійським шпигуном». Серце в мене завмерло, коли я це почув, — казав далі господар. — Але тобі до всього байдуже! — обурився він, бачачи, що навіть страшне обвинувачення в шпигунстві не схвилювало хетта.
— Асаргадоне, — мовив згодом гість, — я довірив тобі себе і своє майно. Отже, подбай, щоб мені повернули мої мішки й скриню, а то я поскаржусь тому самому десятникові, який з’їв призначену для тебе гуску.
— Ну… дозволь, щоб я сплатив злодіям хоч п’ятнадцать процентів вартості твоїх речей! — заблагав господар.
— Не маєш права.
— Дай їм хоч тридцять драхм…
— Ні утна.
— Ну, то дай бідолахам хоч десять драхм…
— Іди з миром, Асаргадоне, і проси богів, щоб вони повернули тобі розум, — все так само спокійно відповів подорожній.
Господар схопився з подушок, задихаючись від гніву.
«От гадина, — думав він. — Цей гарранець приїхав не тільки по борг. Він ще тут залагодить якусь справу… Серце підказує мені, що це має бути багатий купець, а може, навіть і корчмар, який у спілці з жерцями й суддями відкриє десь у мене під боком другий заїзд… Бодай тебе був спалив вогонь небесний! Бодай тебе проказа сточила!.. Скнара, дурисвіт, злодюга, на якому чесна людина навіть заробити не може…»
Ще не встиг шановний Асаргадон вгамувати свій гнів, як на вулиці залунали звуки флейти й гупання бубна, і невдовзі на подвір’я вбігли чотири майже голі танцівниці. Носії й моряки привітали їх радісними вигуками, і навіть поважні купці з галереї почали зацікавлено приглядатися до них і перемовлятися про їхню вроду. Танцівниці рухами рук і усмішками привітали гостей. Одна з них почала грати на подвійній флейті, друга вторувала їй на бубні, а дві наймолодші стали танцювати по подвір’ю так, щоб не обминути жодного гостя, не зачепивши його своїм серпанковим шарфом.
Ті, що пили за столиками, почали співати, кричати, запрошувати до себе танцівниць, подекуди навіть спалахували сутички, але заводіяки враз заспокоювались, побачивши грізно піднесені палиці дозорців. Тільки якийсь лівієць, роздратований палицями, витяг з-за пояса ніж; але два негри, схопивши його за руки, забрали в нього кілька мідних обручок, як плату за їжу, і викинули його на вулицю. Тим часом. одна з танцівниць підсіла до моряків, дві пішли до купців, які стали частувати їх вином і тістечками, а найстарша почала обходити столи і збирати гроші.