— Навіть.
— Навіть коханкою того пана, який носить опахало? Сара завагалась, але відповіла:
— Навіть!
— То, може, ти не стала б коханкою і самого номарха? У дівчини опустилися руки. Вона збентежено поглядала то
на одного, то на другого юнака; уста її тремтіли, на очі набігли сльози.
— Хто ви такі? — спитала вона злякано. — Ви зійшли з гір, мов звичайні подорожні, що просять хліба та води, а розмовляєте зі мною, як найвищі вельможі… Хто ж ви такі?.. Твій меч, — повернулась вона до Рамзеса, — оздоблений смарагдами, а на шиї в тебе золотий ланцюг, якого не має в своїй скарбниці навіть наш пан, милостивий Сезофріс.
— Скажи мені краще, чи я подобаюсь тобі? — вперто домагався Рамзес, стискаючи дівчині руку і ніжно заглядаючи їй в очі.
— Ти гарний, мов архангел Гавриїл, але я боюсь тебе, бо не знаю, хто ти…
Раптом з-за гір долинули звуки сурми.
— Кличуть тебе! — скрикнув Тутмос.
— А якби я був такий вельможний пан, як ваш Сезофріс? — спитав царевич.
— Ти можеш бути… — шепнула Сара.
— А якби я носив опахало над номархом Мемфіса?
— Ти можеш бути навіть і таким вельможею… Десь на узгір’ї заграла друга сурма.
— Ходімо, Рамзесе! — наполягав стривожений Тутмос.
— А якби я був… наступником трону, ти пішла б до мене, дівчино? — питав Рамзес.
— О Єгово! — скрикнула Сара, падаючи на коліна. Сурми знов тривожно озвалися зразу в кількох місцях.
— Треба бігти! — розпачливо благав Тутмос. — Невже ти не чуєш, що в таборі тривога!
Наступник трону хутко зняв із себе коштовний ланцюг і накинув його Сарі на шию.
— Віддай це батькові, — мовив він, — я купую тебе. Бувай здорова.
Він палко поцілував її в уста, а Сара обняла його за ноги.
Царевич вирвався, одбіг кілька кроків, знову повернувся і знову вкрив поцілунками її гарне обличчя й чорне волосся, ніби не чуючи нетерплячих покликів сурми.
— Іменем його святості фараона заклинаю тебе — іди за мною! — крикнув Тутмос і схопив царевича за руку.
Обидва щодуху побігли в той бік, звідки долинали звуки сурем. Рамзес часом заточувався, мов п’яний, і раз у раз оглядався. Нарешті вони почали вибиратися на протилежний пагорок.
«І цей юнак, — подумав Тутмос, — хоче боротися з жерцями!..»
Розділ четвертий
Наступник трону та його товариш з чверть години бігли скелястим гребенем узгір’я, щораз ближче чуючи звуки сурем, які все гучніше й гучніше грали тривогу. Нарешті обидва опинилися в такому місці, звідки видно було далеко навкруги.
Ліворуч тягнувся шлях, за яким було добре видно Пі-Баїлос, царевичеві полки, що стояли за містом, та величезну хмару куряви, яка здіймалася над військом супротивника, що сунуло зі сходу.
Праворуч темніла глибока ущелина, серединою якої грецький полк тягнув метальні машини. Недалеко від шляху вона зливалася з другою, ширшою ущелиною, що виходила з глибини пустелі.
Саме в цьому місці діялося щось незрозуміле. Греки з машинами стояли нерухомо там, де сходилися обидві ущелини. А на самому перехресті, між шляхом і штабом наступника трону, вишикувалися чотири щільні шеренги якогось невідомого війська, ніби чотири загорожі, наїжачені блискучими списами.
Незважаючи на стрімкий схил, царевич бігцем помчав до свого загону, туди, де стояв військовий міністр в оточенні офіцерів.
— Що тут сталося? — гукнув царевич грізно. — Чому ви сурмите тривогу, замість того щоб іти далі?
— Ми відрізані, — відповів Гергор.
— Хто?.. Ким?..
— Наш загін трьома полками Нітагера, які вийшли з пустелі.
— Виходить, там, біля шляху, стоїть супротивник?..
— Стоїть сам непереможний Нітагер.
Здавалося, наступник трону раптом знавіснів. Губи його скривилися, очі викотилися з орбіт. Він вихопив меч і, підбігши до греків, крикнув хрипким голосом:
— За мною, на тих, що заступили нам дорогу!..
— Живи вічно, ерпатре! — вигукнув Патрокл і теж вихопив меч. — Уперед, нащадки Ахіллеса! — звернувся він до своїх воїнів. — Покажемо цим єгипетським пастухам, що нас зупинити не можна!..
Сурми заграли до бою. Чотири короткі, але стрункі шеренги греків кинулися вперед. Знялася хмара куряви, залунали вигуки на честь Рамзеса.
Через кілька хвилин греки опинилися проти єгипетських полків і… завагались.
— Вперед! — крикнув царевич, змахнувши мечем.
Греки наставили списи. В шеренгах супротивника зчинився якийсь рух, прокотивсь невиразний гомін і теж наїжилися списи.