Допуск рівня «шість А» забезпечив Маркову дозвіл на проведення слідчих дій у сховищах Квантової цитаделі. Уперше за століття нога поліцейського ступила на поліровані гранітні плити одного зі «святилищ» імперської таємної служби. Місцеві хранителі архівів відразу дали зрозуміти генералові, що він не є бажаним гостем у цих стінах і жодні повноваження та допуски, надані йому імператором, не змінять цієї обставини. Квантова цитадель пережила два десятки монархів, і хранителі не приховували, що для їхньої справи нині правлячий суверен лише минуща тінь на тому тисячолітньому полотні, де світло і темрява грають в історію. На це комісар відповів, що він не претендує на любов і повагу місцевих служителів і зацікавлений лише у конкретній інформації. Позаяк захисні екрани Квантової цитаделі гасили сигнали комунікаторів, обер-поліцейський наполіг, щоби за ним зарезервували оперативний канал спецзв’язку.
Головний архіваріус провів Маркова до просторої кімнати, яка на найближчу добу мала стати його офісом. Хранитель архіву запропонував комісарові вивести на демонстраційну панель перелік запитів. Марков зробив запити за темами «Орден Тих, що схиляються перед Мечем», «Династія Ферфаксів», «Зеленоокий бог», «Меч Тени Ферфакс», «Саошиант», «Вогнепоклонники», «Вогненні посвяти», «Атра». Архіваріус кинув на поліцейського зацікавлений погляд, кивнув і залишив Маркова на самоті. Той перевірив зв’язок, передивився новини з Півночі, де тривали важкі бої з ордами ксеноморфів, і розпочав читати те, що вже скинули на його термінал хранителі архіву. Першою вони обробили інформацію за запитами про Орден і меч Тени.
Зокрема виявилось, що під «мечем Тени» можна розуміти аж три мечі: 1) родовий «священний» меч сім’ї Ферфаксів, 2) особистий бойовий меч, яким Тена зазвичай билася на змаганнях з клинкового бою, і 3) «фатальний меч», яким клонка Бурга вбила Тену[55] і на якому запеклась кров останньої. Два перші мечі зберігались у Залі Предків родини Палангус. Місце знаходження третього вважалось невідомим. За агентурними даними, його привіз на Аврелію капітан лайнера «Сарматія», котрий судив останній бій Тени. Про те, куди «фатальний меч» потрапив пізніше, всевідаюча Служба чомусь не знала.
«Знадобиться допитати капітана „Сарматії“, — подумки поставив першу „галочку“ Марков. — Радше за все, цей цивільний цурукан продав меча комусь із шанувальників Тени».
Тим часом на термінал надійшла свіжа інформація за комісарськими запитами. Вибірки про вогнепоклонників, «зеленоокого Бога», «Саошиант» і «Атру» архіваріуси об’єднали за ознакою близькості тем. Інфа виявилась доволі громіздкою.
Інформація рівня допуску «2В» за запитом ЕХ009881:4, надана Імперському комісарові з особливо важливих розслідувань, генерал-лейтенанту поліції Рене Константину Маркову, рівень допуску «6А» за шифром «9-56»
Вогнепоклонники (зороастрійці, пізніше — неозороастрійці, «Діти Атри», атравани, ашавани) — найстародавніша зі світових релігій об’явлення[56]. Зороастризм був державною релігією трьох іранських імперій: Ахеменидської, Парфянської та Сасанідської. Вплинув на вчення гностиків, на християнську, іудейську та ісламську доктрини. Засновник релігії — пророк Зороастр (Заратуштра) жив приблизно у X ст. до початку ЕП. Святе писання вогнепоклонників відоме під назвою «Авеста» (в перекладі: «Підтверджені вислови»).
55
Це сталося під час поєдинку, ініційованого намісницею Сектору Кастора Лідою Унно, що відбувся на Кідронії 16 семпрарія 416 p. ЕВ. Подія описана у романі «Тінь попередника».
56
Під «релігіями об’явлення» розуміють ті релігійні вчення, які отримані пророками безпосередньо від Бога.