— Детектор брехні, Пело, показує нам, що ви фантазуєте.
— Детектор брехні? — «О-о-о-о!»
— Ваші відповіді аналізує спеціальний апарат, який відразу реагує, якщо ви кажете нам неправду.
— Я кажу вам правду, сір. Я просто не впевнена в назві тварин. Не гнівайтесь на мене, сіре. Здається, Хепі казав, що то були вівці. — «О-о-о-! До дупи усі вівці!»
— Серед ваших імплантатів, Пело, є детектор токсинів з функціями синтезатора антидотів. Такі детектори не імплантують авреліанцям. До речі, такі детектори дуже дорого коштують.
— Я про це вперше чую, сір.
— Ви знаєте, що є така планета — Тіронія?
— Так, сір. Це малий світ біля зірки Хаябуса[9]. Індекс ЗКВ22:4. Там розвинута промисловість і багато клонів. — «Здається, не лише Оса досягла островів щастя… Цікаво, а ці примари можуть крізь свої окуляри побачити мій оргазм?»
— Все вірно. Вас добре вчать у школі, Пело. А ви ніколи не чули про цю планету від матері чи брата?
— Ні, сір. Ніколи. — «Оса-а-а! Яке блаженство! Якби ці імперські суки знали, що буває таке блаженство, така грозова хмара, таке безмежне небо блаженства! Але їм заказано знати. Їм відмовлено. Заборонено. Вони, напевне, немов кіборги, навіть кохаються за командою своїх начальників. Перший-другий, перший-другий! Туди-сюди, туди-сюди. Я прозріваю!»
— Ви знаєте, де тепер ваш брат?
— Так, сір. Він працює на Альфі.
— Він перераховує вам гроші?
— Так, сір, регулярно. Він перераховує їх на мій особистий рахунок у Першому авреліанському банку. З цих грошей оплачується моє навчання. Адже я не повноцінна громадянка Аврелії і повинна платити тридцять відсотків вартості навчання до освітнього фонду колонії.
— Коли ваш брат перераховував гроші востаннє?
— Два місяці тому, сір. Банк присилає повідомлення школі, а мене про це інформує старший куратор жіночого сектору, пані Діна. Нам, сіре, не дозволено мати персональних комунікаторів. — «Нам також не можна кохатись, але ми кохаємось, кохаємось, кохаємось… Оса! Я кохаю тебе! Ти врятувала мене, Оса! Ми з тобою надурили їхій грьобаний детектор! Ми їх зробили! Ми зробили усю їхню Імперію!»
— Ми зрозуміли. Можете повернутись до ваших занять. Про цю розмову, Пело, ніхто не повинен знати. Жодна людина! Якщо ви розповісте комусь про цю розмову, то будете притягнуті до адміністративної відповідальності згідно з чинним імперським законодавством та надзвичайними актами колонії Аврелія.
— Я буду мовчати, сір. — «Дякую, дякую, дякую тобі, моя кохана, моя найкоханіша Осо! Тисячу разів дякую! Ти — найкраща!»
Коли Пела вийшла, лейтенант і прем’єр-лейтенант Служби Запобігання ще деякий час мовчали.
— Я ніколи не бачила таких збоїв детектора, — порушила мовчання лейтенант.
— Як вона це робить? — прем’єр-лейтенант зняв окуляри і почав масувати почервонілі очі. — Вона ж не мала жодної можливості отримати спецпідготовку.
— Талановиті ці Махоніко. Добре, хоч не телепати.
— Хто зна… — прем’єр-лейтенант примружився на жовтувате світло стельового плафона. — Телепатичні здібності пасивного типу практично неможливо зафіксувати.
— Спробуємо піти іншим шляхом? — запитала після довгої паузи лейтенант.
Прем’єр-лейтенант мовчки кивнув. І заплющив очі.
6
Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,
поблизу туманності Кінська Голова (М43),
на відстані одної сотої парсека від зірки Мелані
в Темному Агрегаті Оріона.
28 квадрарія 417 року Ери Відновлення.
Командор Зоран зайшов до медитаційної зали, сподіваючись зустріти там Гвен Вей. Він знав, що баронеса найчастіше відвідує це місце тоді, коли за умовним часом корабля настає вечір. Залу, побудовану у формі півсфери, проектанти лінкора розташували в одному секторі з житловими каютами. В центрі зали вони розмістили прозору кулю майже метрового діаметру. Блакитне пульсуюче сяйво ледь підсвічувало її нижню частину і розбігалося поверхнею кулі крихітними іскрами. Ця світлова пульсація мимоволі притягувала погляд, пропонувала свої лікувальні ритми і допомагала звільнятися від нав’язливих думок.
Усупереч сподіванням Зорана, баронеси в околиці пульсуючої кулі він не зустрів. Проте медитаційна зала не була порожньою. Біля похилої стіни на підлозі сиділа піфійка Тарасваті. Знаюча одягнула еластичне одноразове трико, до якого під’єднувались медичні сенсори та з’єднання системи терморегулювання. Трико щільно обтягувало її тіло, струнке і сильне, як і у решти високородних жриць. Як на Зорана, такій високопоставленій особі, як Преподобна Тарасваті, подібний мінімалізм одягу в жодному випадку не пасував. Проте — з іншого боку — він не вважав себе людиною, достатньо компетентною у подібних делікатних питаннях. Й тому ніколи не дозволяв власним життєвим міркуванням дозріти до остаточних оцінок або ж висновків.