— А дружина звідки?
— Вона арпікранка у шостому поколінні.
— Також із вчителів?
— Так. З поважної викладацької сім’ї. Її прадід був ректором університету. А дід і батько уклали сучасні навчальні посібники з ксеноботаніки.
— Ботаніки?
— Дослідники ксенофлори. Дід дружини виростив перші їстівні сорти авреліанської малатели.
— Пробував, — кивнув Зоран. — Її додають до синтетики для того, щоб у рекламі написати «частково натуральний продукт». Додають до усяких вітамінізованих салатів. Та ще гидота.
— Зате корисна. Й непогано зростає у штучному середовищі, невимоглива, дає врожаї, втричі більші за модифіковану кукурудзу.
— А моя мати була ноланською клонкою, — сказав Зоран. — Але батько хотів, щоб я поважав традиції природнонароджених. Він і досі зберігає родинний архів. Всі дані й відеозаписи про останні сорок три покоління. Мої земні предки жили на Балканах і кілька століть, аж до Першої Смути, з покоління у покоління займались ресторанним бізнесом. Тримали такий веселий трактир із готельчиком у гірському містечку. Туди приїжджали туристи. Я бачив записи з древніх весіль і поминок… Цікаво. Тоді було весело, предкам подобалось співати і танцювати. Біля них завжди бігали пси, коти, кози. Багато свійських тварин… А ще вони там пили справжню ракію і горілку. З таких великих скляних пляшок, обплетених шкірою і сухими рослинами. Тобі відомо, що наші предки полюбляли міцне?
— Вже відомо. Марков просвітив.
— Бач, також наша людина, хоча й тіронієць, і лягавий, — командор видобув із сейфа скляну пляшку з прозорою рідиною. — От що має твій отець-командир!
— Тіронійська?
— Ображаєш, Алексе… — гмикнув Зоран, розливаючи рідину порційними ємностями, негайно поданими на стіл роботом-сервіратором. — Земна горілочка, пшенична, найсправжнісінька. Може навіть, її зробили десь у Східній Європі. Там тепер, кажуть, вже не така пустеля, як після Великої епідемії. Люди знову заселяють міста… Ну що, давай за присвоєння тобі Ордену Поясу Гулда! Ху! — видихнув після випитої склянки командир «Айн-Софу». — Сила… Теслен чогось нині щедрий на ордени…
— За ваш, командоре, Орден Сіорана з Мечами[85]! — Вольску аж дихання перехопило від міцного напою.
— Відчуваєш дух древності? — розсміявся Зоран. — Це тобі не арпікранські пивні мікси… Шкода, товсточолого немає для повноти ритуалу.
— Це правда, Гумма нам бракуватиме.
— Але не тієї його Мулан.
— Точно. Мулан нам до одного місця, — підтвердив Вольск, замовляючи в сервіраторі хлібні пластівці та оливки. — Нехай сидить на Фаренго. Цікаво, що вони тепер з Гуммом поробляють?
— І гадати не треба, відомо, що. На радощах, що Храм дав їм притулок, вони трахаються, як скажені. А ще, певно, моляться Велудуманові і бавлять Кішу.
— Кішу… А ми її маму тепер повеземо… А куди, до речі, ми її маємо доправити?
— Не можу сказати. Це секретна інфа, Алексе. Допуск «шість А». А в тебе, друже мій, лише «п’ятірочка». Зрозумів?
— Так точно, капітан-командоре. А в кого на лінкорі «шістка»?
— У мене і в Тарасваті.
— Ще одного забули.
— Кого? — не зрозумів Зоран.
— Ґ'ормітського шпигуна. Того, хто все-все знає.
— Не все.
— І чого ж він не знає?
— Агент ящерів не знає… скільки в мене заникано пляшок горілки! — знайшовся командор. — Це також поки що під індексом «шість А». Кажу лише тобі: в мене їх ще чотири штуки. Решта екіпажу про це число взнає хіба що після повернення… От, між іншим, і другий тост намітився. Традиційний, флотський і нині доречний: за щасливе повернення!
— За повернення! — підтримав командира Вольск.
— Я сказав «за щасливе»! Висловлювання, лейтенанте, а рівно й тости, виголошені старшим за званням і посадою, треба повторювати дослівно, чітко, з максимальною точністю. Повтори!
— За щасливе повернення!
— Отак правильно… Думаю, що не зраджу нашому любому монархові й не відкрию великої таємниці, якщо скажу тобі, що недовго вже нам, друже мій, лишилося до повернення. Завтра вже йдемо на лімес, а там… Слухай, Алексе, маю для тебе одну поважну пропозицію.
«Не знаю, як там ящери, — напружився Вольск, — а піфійські відьми, як я бачу, відають геть про все!»
— Отже, Алексе, — продовжив Зоран із пафосним піднесенням у голосі, — від імені повноважного Кадеша, Хранителя Таблиці та Обраного від Семи Ордену Стражів пропоную тобі, Александре Вольску, вступити до нашого священного Ордену, до древнього таємного братства хранителів миру в Галактиці.