— Може, й так, — Маккосліб вирішив не сперечатись, хоча міг би навести поважні аргументи на користь тактичних переваг людської присутності у подібних засадах.
«Дарма напружувався», — вирішив він, потискаючи руку майбутньому військовому ксенобіологу і дивлячись, як той залишає лабораторію.
— До вас прийшли. Чекають у секторі відвідувачів, — виникло у комунікаторі муркотіння університетського робота-диспетчера.
«Колекціонери», — вирішив Маккосліб, до якого неодноразово звертались місцеві любителі домашніх ксеноморфів. Вони постійно потребували консультацій фахівців і готові були за них платити. Один із таких диваків-марсіан примудрявся тримати у крихітному житловому приміщенні біоконтейнер з отруйною сельвійською рептилією.
Маккосліб поставив на режим охорони вхідну мембрану лабораторного блоку, проминув розкішну оранжерею, що вела до аудиторного купола, звернув в освітлену скупим марсіанським сонцем обхідну галерею і потрапив до великого холу, що гордо ніс назву «сектору відвідувачів». Ослінчики у холі сиротливо порожніли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродії нетутешнього вигляду. Маккосліб відразу зрозумів, що це не колекціонери. Специфічна манера кидати навсібіч швидкі погляди, невиразні обличчя з важкими підборіддями і спортивні фігури видавали цих людей. У всіх світах працівники спецслужб виглядали однаково.
Колишній віце-адмірал внутрішньо сконцентрувався, акуратно обійшов черепахоподібного робота-прибиральника і наблизився до гостей з того боку приміщення, де стелю підтримували колони. Ті підвелись йому назустріч і ввічливо привітались.
— Я Олівер Рон Кнутсон, повноважний представник уряду Особливої самоврядної колонії Аврелія на Марсі, — відрекомендував себе старший із гостей. — А це, — він недбало кивнув на молодшого, — мій помічник.
— Ланс Маккосліб, завідувач лабораторії, — назвав себе колишній обер-борець із космічними чудиськами. Він вирішив, що відвідувачі, судячи з акценту та поведінки, й справді були авреліанськими резидентами, а не кілерами, підісланими Малко Веєм. А ще він припустив, що за авреліанською традицією друзі, швидше за все, називають повноважного представника «Орком»[23], й ледь стримав посмішку. — Чим зобов’язаний, панове?
— Ми не будемо кружляти довкола питання, адмірале, — взяв бика за роги авреліанець. — Питання чітке, недвозначне. Уряд моєї планети, за дорученням якого я тут, пропонує вам очолити Кризову службу колонії. Вам буде присвоєно найвище у нас звання генерал-полковника Охоронних сил Аврелії, виділено персональну резиденцію, особисту охорону та призначено неоподаткований оклад у два мільйони імперських фунтів на рік.
— Дуже вигідна пропозиція, — похитав головою Маккосліб. — Два мільйони! Це ж треба. Аж занадто, як на мене… В уряду Аврелії виникли проблеми з ксеноформами?
— Часи тепер усюди непевні, — ухилився від відповіді Кнутсон. — Ми на Аврелії люди прямі, адмірале. Любимо військову чіткість. Так чи ні?
— Я погоджуюсь, — несподівано навіть для себе мовив Маккосліб. Й подумки додав: «Подякуйте за це Йонасові Яблонському!»
13
Космодром Телон,
планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
Марцій 417 року Ери Відновлення.
Інженерам-курсантам сняться сни.
Орбані Сотазії Анс на прізвисько Оса сниться, що вона йде довгими тунелями зі стінами, немов виплавленими з блідо-зеленого непрозорого скла. Стіни тунелю розходяться, перетворюючись у велику печеру. На стінах печери висять ляльки. Вони виготовлені з блискучого матеріалу, подібного до того чорного пластику, яким у школі ізолюють панелі теплообмінників. У них однакові бридкі безносі обличчя з дірками замість очей. Деякі ляльки одягнуті у напівпрозору білизну, але на більшості з них — старовинні пишні плаття. Важкі оксамитові, розкішні шовкові, вельможні вісонові, з різноманітними жабо, мереживними вставками, оборками, пластронами, шнурівками, золотими і срібними фалерами, розшиті вздовж кантів перлинами, смарагдами, кістяними кульками і простим бісером.
Оса йде вздовж стіни з ляльками і раптом бачить, що серед чорних є дві ляльки тілесного кольору. В однієї із них обличчя Пели, й на ній немає жодного одягу. У другої обличчя флаг-марінера Ясмін Бехеште, вона одягнена у дуже декольтоване золотаве плаття без рукавів. Ліва рука ляльки-Пели брутально з’єднана з правою рукою ляльки-Ясмін. Руки ляльок прибиті до стіни печери одним великим цвяхом. З того місця, де цвях пробив пластик, тече білувата рідина, таке собі синтетичне молоко, яке дають вихованцям у шкільній їдальні.
23
За авреліанською традицією дружні та корпоративні псевдоніми формуються з перших літер офіційних імені та прізвища.