Кілька хвилин вони мовчали. Це було дивне мовчання. Один із них думав, не спиняючи ризикованих образів, що спалахували, яскраво сяяли і згасали в його голові. Друга читала його думки, й обидвоє прагнули, щоб дивне мовчання тривало якнайдовше.
— Вам не можна лізти у ті печери, — порушив хистку тишу Со Лай.
— Чому?
— Ви є носієм надзвичайно цінної… надзвичайно рідкісної спадковості.
— Ти спочатку хотів вжити слово «порода».
— Так. Саме це слово.
— Кажи так, як ти думаєш. Мені подобається, як ти думаєш. І думки твої також подобаються.
— Це лише думки простого солдата.
— Іноді думки солдат яскравіші за думки адміралів.
— Як скажете, лише не треба…
— Я полізу у ті печери, — граючись, Сайкс притиснула Со Лая до ліжника, спритно перекинулась усім тілом й опинилась у позиції наїзниці. — Пройду їх до останнього закутка… А знаєш, чому? Тому що я їм не носій породистих генів, не забавка для… Не совайся, я сама… І ще: я не архівний щур із підземного сховища. Я — природжений воїн. Солдат. Так само, як і ти.
17
Офіс Надзвичайного міністра безпеки колонії,
місто Астер, планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
9 пентарія 417 року Ери Відновлення.
— Радий вітати легендарного Маккосліба на гостинній землі Золотої Планети. — Надзвичайний міністр лорд Наварін зійшов зі свого троноподібного крісла й зробив три кроки назустріч Лансу, що означало, щонайменше, визнання за ним адміральського статусу. — Ми раді, що ви погодились очолити нашу Кризову службу.
— Дякую вам, лорде, і уряду Аврелії за високу довіру, — Маккосліб ледь схилив голову, навзаєм визнаючи за лордом і його сенаторський ранг, і звання генерала імперської поліції.
— Сідайте, друже, — Наварін запросив гостя за великий стіл, вирубаний із суцільної брили авреліанського кришталю. Стіл займав центральну частину його просторого, щедро залитого світлом Мійтри кабінету. — Яким саме напоям надають перевагу адмірали Джи Тау?
— Колишні адмірали Джи Тау, — вписався у невимушений тон господаря Маккосліб, — надають перевагу доброму старому віскі.
— У моїй колекції є добре старе земне віскі. Є ексклюзивне ірландське, є непогане односолодове йоркське… Проте рекомендую наше, авреліанське. Повірте, друже мій, ви не будете розчаровані.
— Це доречно, — погодився Ланс. — Якщо вже найнявся на службу, маєш звикати до місцевих напоїв.
Лорд примружився у куртуазній посмішці. Ніби нізвідки виникла довгонога авреліанка з підносом.
«Особиста секретарка! Як у історичних постановках! — подум-ки гмикнув Маккосліб. — Тутешня аристократія дає собі жизні!»[28]
— До речі, про звикання, — згадав Надзвичайний міністр. — Як відбувається адаптація до нашого тяжіння? Можливо, вам варто пройти курс компенсаційних процедур? У наших медичних центрах розроблені цілком ефективні методики. Все ж таки в нас усе на третину важче.
— Мені не звикати. Свого часу помандрував світами. На Трамоа[29] тяжіння майже подвійне, на Сілістрії[30] — одна і сім десятих G.
— У вас, імовірно, виникли певні питання, — припустив Наварін, слідкуючи, як секретарка розливає віскі й кладе шматочки льоду і лайма у прозорі розетки.
— Авжеж.
— Спробую відповісти на них, — Наварін ледь помітно ворухнув пальцями — і секретарка миттєво залишила кабінет. — До речі, друже мій, ви ознайомились із тими файлами, які підготували для вас мої аналітики?
— Так, лорде, — Маккосліб поклав лід до віскі синхронно з лордом. — Я вже вивчив статут, перелік повноважень, структуру підрозділів Кризової служби, ознайомився з описом поточної ситуації в колонії та з аналітикою з питань безпеки.
— Presto! — господар кабінету підняв свою склянку, дзенькнули шматочки льоду. — За добрий початок вашої служби!
— За нашого імператора! — підвівся Маккосліб.
— А, дійсно, — не встаючи, підтримав його Наварін. — Ми тут, на периферії, потроху забуваємо імперський етикет… Це неправильно. За імператора!
Він випив, задоволено засопів й провів по губах скибочкою лайму.
Опальний адмірал наслідував його приклад. Авреліанське віскі смакувало на «відмінно».
— А ви знаєте, друже мій, що древні шотландці для оцінювання якості віскі застосовували так зване «правило п’яти S»?
28
Останню думку Маккосліб насправді сформулював у вигляді арпікранської ідіоми з не зовсім пристойним підтекстом. Переклад приблизний.