— А вам, Преподобна, — звернулась Вей до Знаючої, — я раджу відкинути ваші догми. Я розумію, що для вас магонійці — вчителі і боги. Але ж, погодьтесь, з богами завжди складно. Вони за межами добра і зла. У легендах вони не зупинялись навіть перед повним знищенням людства. Якщо ви вірите у Вищі Сили, то будьте готові до того, що у тих Вищих Сил й мотивації вищого рівня. І людство у божественних розрахунках може бути не метою, а лише засобом. Мені здається, віруючій людині таке легше уявити, аніж такому академічному скептикові, як я. Зрештою, «харчову» гіпотезу запропонував не хто інший, як ваша сестра-піфійка.
— Межовими припущеннями встелена дорога до відступництва, — обличчя Тарасваті було суворим і непроникним. На Мулан вона не дивилась.
25
Коледж імені Цао Цинлю,
місто Астер, планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
17 пентарія 417 року Ери Відновлення.
Столичне місто Астер виявилось сповненим таких несподванок і сюрпризів, про які провінціалка Оса навіть не здогадувалась. Першою з несподіванок стало те, що навколо неї всі розмовляли незрозумілим діалектом. Між тією офіційною мовою, яку вона вивчала у школі, і столичним сленгом ханхан[36] було мало спільного. Осу рятувало те, що навігаційна програма спілкувалась з нею без модних словесних новоутворень. З її допомогою вона знайшла Білу Набережну, де розташувався Коледж імені Цао Цинлю, запрошення до якого зберігалось у пам’яті її комунікатора.
Біла Набережна вразила Осу і величною панорамою океанської Бухти Вітрів, і силуетами вітрильних яхт на далекому обрії, і розкішними будівлями готельно-розважальних комплексів та офісних центрів, які здіймали свої сяючі кілометрові вежі аж до перламутрових хмар. Навігатор привів її до підніжжя однієї з таких веж, якій архітектор надав форму чотиригранного леза. Поряд із цим тисячометровим «мечем» дівчина відчула себе нікчемною.
«Я тут лише комаха. Але я вперта комаха», — сказала собі Оса і рушила до входу у вежу.
У велетенському й майже безлюдному лобіо Оса знайшла інформаційний термінал і дізналась, що адміністративні офіси і навчальні аудиторії коледжу розташовані від шістдесят сьомого до сімдесят п’ятого поверхів вежі.
Швидкісний ліфт виніс дівчину до потрібного рівня. У ліфті вона зауважила насмішкуваті погляди, які кидали на її зачіску та одяг молоді люди. Ще у транспорті, що доправив її до середмістя авреліанського мегаполісу, Оса побачила суттєву різницю між своїм вбранням і тим, у який переважно була одягнута молодь Астера. Груба фактура та різкі кольори провінційних лахів фатально контрастували з пастельними барвами та відчутною навіть на відстані прозорою невагомістю одягу столичної публіки. Справжнє свято смаку і стилю чекало її на набережній, якою звикли гуляти заможні астерійці й де панував вітринний настрій. Після «Білої троянди», де обходились переважно функціональними комбінезонами, Біла Набережна здалась Осі небаченим казковим краєм, населеним гібридами янголів і подіумних моделей.
Поїздка у ліфті остаточно зіпсувала настрій майбутній стюардесі. Вона зрозуміла, що її провінційність миттєво кидається місцевим у вічі.
«А що скаже приймальна комісія!?» — з цією думкою, що висвердлювала їй мозок, Оса зайшла на ескалатор, який доправив її до просторої зали з мармуровою скульптурою у центрі. На постаменті було зазначено, що монумент зображає героїчну стюардесу Цао Цинлю, випускницю коледжу, рятівним вчинком якої вже більш як століття пишається як навчальний заклад, названий її ім’ям, так і вся корпорація «Елмар Астролайнік».
У чому саме полягав героїзм Цао Цинлю, Оса прочитати не встигла.
— Ви претендентка Орбана Анс? — почула вона голос, що, здавалось, линув звідкись зі стелі.
— Т…так, — прошепотіла дівчина, майже розчавлена мармуровою парадністю зали та всевіданням невидимого воротаря.
— Ми раді вас бачити, — запевнив претендентку голос. — На вас чекають. Пройдіть, будь ласка, до блоку шістсот сімдесят три, кімната «Н». Правий коридор.
Оса рушила правим коридором. Доки вона дійшла до кімнати «Н», їй зустрілись дві дівчини у білих формених строях курсанток. Вони здались Осі істотами недосяжної досконалості. Обличчя курсанток променились красою і свіжістю, зачіски ідеально гармонували з макіяжем, а рухи відзначались тією шляхетною відчуженістю, в яку іноді вдається вкласти більше еротизму, аніж до відвертих вихилянь. А ще Оса вловила запах їхніх парфумів. Найшляхетніший та найприємніший з усіх тих запахів, які коли-небудь досягали її носика.