Але не така доля судилася «Адміралу Целаріусу». Старий танкер передали на баланс Службі Запобігання, після чого наказали про нього забути. А у секретних документах Джи Тау з того часу з’явився шифр «22», яким позначали окремо позиціонований секретний об’єкт, що належав до компетенції управління «А». Навіть найвищі офіцери Служби достеменно не знали, що саме криється за двома двійками шифру. Ходили чутки, що Джи Тау обзавелися секретною базою, де проводять заборонені досліди. Й ті з координаторів Служби, яким у документах траплялась комбінація «22», думали, що десь близ вічно бунтівної Тіронії управління «А» розташувало чи то фабрику для виробництва бойових суперклонів, чи то лабораторію з вирощування смертоносних вірусів.
Вони помилялись.
Насправді, ані суперклони, ані віруси не мали стосунку до зникнення старого зорельота. У неосяжному череві колишнього «Адмірала Целаріуса», захованого у пиловому поясі Хаябуси, обладнали одну із найсекретніших тюрем Імперії[40]. Це була єдина тюрма міжзоряної держави, спеціально призначена для утримання злочинців із надзвичайними фізичними та ментальними можливостями. На світанку свого правління імператор Туре Шактірі передбачив, що його боротьба з піфійськими жрицями буде довгою і виснажливою. Саме для негласного утримування впійманих агентів Піфії, що володіли телепатією і телекінезом, він наказав збудувати унікальну роботизовану тюрму. Згодом до ув’язнених телепатів додались інші вороги імператора, яких інтернували без санкції суду і з забороною спілкування із зовнішнім світом. Для подібних запобіжних заходів кращого місця, аніж об’єкт «22» годі було знайти. Відділений від усіх населених світів і міжзоряних трас мільярдами кілометрів космічної порожнечі, практично невидимий для очей, телескопів і сенсорів, колишній танкер, немов населений привидами зорельот-примара, кружляв віддаленою орбітою Хаябуси. Час від часу невеликі безпілотні скеґери доправляли до «двадцять другого» свіжих секретних в’язнів.
Персонал «двадцять другого» складався з кількох офіцерів-наглядачів, надійних і компетентних. Вони контролювали життя в’язнів, перебуваючи у віддаленому від тюремних камер та захищеному протиментальними екранами модулі. Решту обов’язків творці об’єкта поклали на кіборгів та роботизовані системи, чиї позитронні мізки не підвладні ані телепатам, ані менталікам. Камери для допитів тут також роботизували, а наглядачам заборонили втручатись у дії автоматики, якщо у цьому не виникало особливої потреби. Імена і прізвища в’язнів не оголошувались. Наглядачі знали їх лише за номерами.
Доки був живий Туре Шактірі, майже всі з двохсот сорока камер об’єкта «двадцять другого» мали мешканців. Процедури дізнання у ті часи проводились майже щотижня. Але після відсторонення від влади Дому Ойзеле новий монарх наказав звільнити усіх піфійок. Тюрма спорожніла, і лише кілька камер продовжували функціонувати у звичному режимі. В одній із них перебував в’язень із номером три тисячі вісімнадцять, про якого черговим офіцерам було відомо лише те, що він жіночої статі й не має виявленої здатності до телепатії.
Цим в’язнем була Фатіма Ферфакс. Якби хтось із знайомих побачив її тепер, він, мабуть, не відразу впізнав би ту життєрадісну дівчину з аристократичної родини, яка вважалась серед неодружених офіцерів Другого флоту ледь не найбажанішою партією, ту завзяту яхтсменку, камер-корнета з перспективою придворної кар’єри. Між м’якими сірими стінами екранованого від усіх видів випромінювання приміщення повільно вмирала жінка невизначеного віку, позбавлена імплантатів, комунікаторів, одягу, волосся, будь-якої інформації ззовні та гострих предметів. Двічі на день вона отримувала зі спеціального пристрою синтетичну їжу та воду, яку конденсували з випарів та випорожнень її власного тіла, очищували, мінералізували і знову давали їй пити. Інший пристрій час від часу здійснював тотальну епіляцію її тіла. Настільки тотальну, що жодна волосинка на ньому не мала змоги вирости довшою за міліметр. Постійне тьмяне світло зводило нанівець усі спроби Фатіми зорієнтуватись у часі, а всі її намагання до когось звернутись зустрічали незмінне мовчання і згасали у німій тиші. Вона рахувала час за прийомами їжі і знала, що від моменту ув’язнення пройшло вже кілька місяців.
40
Вважалось, що лише група вчених — розробників тератронних бомб захищена найвищим рівнем секретності з індексом «сім А». Проте інформацію ще про кілька об’єктів, у тому числі «22-й», позначали цим унікальним індексом.