— Маккосліб? — Лансові здалось, що Марков прокинувся тієї миті, коли почув його прізвище. — То ви чоловік баронеси Вей?
— Вже двадцять шостий рік.
— Дуже радий, дуже радий! — посмішка комісара була щирою настільки, наскільки можна було сподіватись від людини, кожен м’яз якої стогнав від незвичного авреліанського тяжіння. — Ми з вашою дружиною на Кідронії втрапили у такі пригоди! Ця клята Шерма поводила-таки нас за хвіст…[49]
— Так ви той самий Рене Марков?
— Авжеж. Хіба в нашій Імперії є ще якісь не «ті самі» генерали з прізвищем Марков? Один я такий, — поліцейський струсив неіснуючий пил з генеральського шеврона, — старий тіронійський хорт… Проводжу на Аврелії спеціальне розслідування за дорученням нашого шанованого монарха.
— Високошанованого.
— …?
— На Аврелії кажуть або «нашого улюбленого монарха», або «нашого високошанованого монарха».
— Й давно ви стали знавцем авреліанських вірнопідданських формул?
— Кілька тижнів тому. Поспілкуєтесь з місцевими лордами — й самі станете знавцем формул.
— Все може бути, — кивнув тіронієць. — Зрештою, специфіка мого розслідування передбачає спілкування з тутешньою аристократією.
— Мені доповідали про ваші розшуки… А в цій глухомані ви з якої нагоди?
— Пілот дискоїда впевнив мене, що біля скелі небезпечно.
— Має рацію… Хочете подивитись на ядерні вибухи?
— Якщо чесно, то хочу. Ніколи такого не бачив. А ви?
— Одного разу на Бальсані, — Ланс жестом запропонував Маркову крісло за пультом. — Але це було давно. Двадцять три роки тому.
— Будемо дивитися звідси? — Марков полегшено видихнув, коли гідроподушки прийняли на себе вагу його тіла, потім скептично оглянув обшарпані стіни бункера. — Може, вийдемо на поверхню?
— Краще не ризикувати, — посміхнувся Ланс, а про себе подумав: «Диви, ледве повзає, а не проти побігати бруствером».
— Невже дійсно існує ризик? Але ж весь уряд зібрався біля скелі. Здається, вони там навіть бруствером не захищені.
— Дарма. Двадцять три роки тому, на Бальсані, нам також казали, що на відстані ядерний вибух не шкідливий.
— І що?
— Променева хвороба. Майже у всіх, хто був тоді на станції «Скарлі». Я, на щастя, відбувся легкою формою. А ось Ґвен довго хворіла.
— Я не знав.
— Чого ви не знали?
— Що баронеса за молодих років зазнала опромінювання.
— Вона про це не любить згадувати. А до офіційної медичної історії Ґвен той випадок не записали. Ніхто не бажав витоку інформації.
— Ну, звісно… Там також бомбили кубла ксеноморфів?
— Щось на штиб того…
— А знаєте, Маккосліб, у моєму списку авреліанців, з якими в мене заплановані бесіди, є й ваше прізвище.
— Й під яким номером?
— А що?
— Так, у молоді роки захоплювався нумерологією… — Ланс уважніше придивився до картинки, яку траслювали з орбітального апарата. — Дивіться, генерале, тварюки щось передчувають!
— Це адельми? — Марков примружився на екран, де відбувались дивні зрушення. Кублом ксеноморфів наче полинули концентричні хвилі. Орда адельм почала розбігатись ущелинами, залишаючи околиці гніздилища.
— Менш аніж три хвилини до удару, — констатував Маккосліб, кинувши оком на таймер. — Не втечуть.
— А в який спосіб вони змогли відчути наші наміри?
— Вони не наміри відчули… — Ланс подивився на бокову панель демонстратора. — Вони інше відчули… Кілька хвилин тому «Рігуело» скинув першу бомбу.
— Тобто ви хочете сказати, що місцеві скорпіони відчувають те, що відбувається на орбіті Аврелії, на висоті чотириста кілометрів?
— Триста десять кілометрів у момент скинення, — уточнив Ланс. — Зараз бомба гальмує у верхніх шарах атмосфери. За тридцять шість секунд увімкнуться її корегуючі двигуни.
— Але ж у скорпіонів немає телескопів.
— Телескопів у тварюк немає, ваша правда, генерале… А от чуйка є, — Ланс збільшив зображення на центральній панелі. — Нам би таку… Дивіться, як тікають. З максимальною для даної ксеноформи швидкістю.
Видовище направду вражало. Орда адельм вкрила гірські схили, наче пістрява рухлива ковдра. З гніздилища живими річками витікали все нові й нові потоки монстрів, бігли й бігли скелями та спинами родичів. Сотні тисяч ксеноморфів розбігались точно від того місця, яке було визначено, як точка ядерного вибуху.
— Не подобається мені все це… — промимрив Ланс. Він увімкнув канал зв’язку з головною обсерваторією планети і запитав:
49
Марков згадує події на колонізованій планеті Кідронії восени 416 року ЕВ, коли клонка з телепатичними здібностями НО97 на ім’я Шерма, обдуривши своїх керівників із Джи Тау, викрала цінні дані з інформаційного накопичувача колонії. Саме цей провал імперських спецслужб спричинився до відставки Ланса Маккосліба.