- Про тверезість! - посміхнулася вона.
- Більшість лондонського духівництва зараз підтримують це, чи не так? - зауважив Лайонел. - Єпископ днями запитав мене, чи я утримуюсь.
- Єпископ - це людина без роду, Лайонел, - заперечив батько. - Особисто я не приховую, що не схвалюю утримання від спиртних напоїв. Помірність, так! Але як ти можеш бути поміркованим, якщо повністю утримуєшся? Кукурудза та вино, пшениця, ячмінь, виноградна лоза є всюдисущими; кукурудза зміцнює, вино радує серце людини, як на весільному святі в Кані Галілейській.
Лорд Спретт відкрив рота, щоб промовити.
- Я хотів би, щоб ви постійно не перебивали мене, Томасе, - вигукнув канонік, перш ніж його брат міг вимовити слово. - Той, хто урочисто пообіцяв собі повну стриманість, здав суспільству людей і сучасних інституцій свою свободу вибирати. А тепер, що ви хотіли сказати, Томасе?
- Я просто хотів попросити в Понсонбі ще картоплі.
- Я знав, що це буде якесь легковажне спостереження, - відповів канонік.
- Єпископ висловив припущення, що повне утримання духовенства має служити прикладом, - м'яко сказав Лайонел.
- Як приклад, це був жахливий провал. Багато років я шукав успішних результатів, одного чоловіка, який довів би мені, що, будучи п'яницею, він був настільки вражений прикладом свого священика, який заради нього та наслідування перестав пити келих пива під час обіду, склянку портвейну на вечерю або склянку віскі та води вночі, щоб він відірвався від своєї порочної поблажливості і став тверезим чоловіком.
Понсонбі стояв біля ліктя каноніка, терпляче чекаючи кінця цього розпатякування.
- Рейнвейн, сер? - сказав він могильним тоном.
- Звичайно, Понсонбі, звичайно! - відповів канонік настільки енергійно, що дворецький трохи збентежився. - Що ви думаєте про цей рейнвейн, Томасе? Непогано, я собі підлещую.
Він підніс бокал до носа і вдихнув приємний запах. Він випив своє вино і посміхнувся. Вираз спокійного задоволення з'явилось на його обличчі. Він схвалив компанію латинськими цитатами:
«O quam bonum est,
O quam jucundum est,
Poculis fraternis gaudere».
Одною з особливостей каноніка Спретта була та, що він полюбляв читати «Таймс» раніше будь-якого іншого члена своєї родини. Він відчував особливу насолоду від того, що сам її розгорнув, і порівнював перегляд газети, яку читав хтось інший, із випивкою молока, з якого нечесний молочник зцідив вершки. Наступного ранку, провівши оком по переліку змісту, він виявив, що єпископ барчестерський помер.
- Бідного Ендовера вже немає, Софія, - зауважив він з пристойною урочистістю.
Він з'їв неуважно нирку, і лише тоді, коли він передав свою чашку з кавою леді Софії, щоб та її знову наповнила, він зробив якесь спостереження.
- Це справді майже промисел божий, що бідний старий повинен покинути це життя саме в той день, коли я маю зустріти лорда Стоунхенджа за обідом. Мені краще поводитись сміливо сьогодні ввечері, Софія.
- Де ви обідаєте?
- У Холлінгтонів, - відповів він. - Минулого разу, коли єпископство було вакантним, прем’єр-міністр практично запевнив мене, що я повинен мати наступне.
- Ймовірно, він зробив те саме половині шкільних вчителів в Англії.
- Нісенітниця! Хто там може отримати це? Вони не мають і половини претензій, які маю я.
Теодор Спретт ніколи не приховував від світу, що високо цінує себе. Він вважав сором'язливість ознакою поганих манер, і звик говорити, що той, хто робив вигляд, що не знає власної цінності, був відбитим дурнем.
- Це взагалі безглузда система - давати єпископство Тому Нодді, бо він викладав латинські вірші купі дурних школярів. А крім того, як наймолодший син покійного лорда-канцлера, я думаю, що можу чогось очікувати від своєї країни.
- Будь ласка, передайте мені тост, - сказала леді Софія.
- Я не марнославна людина, але, чесно кажучи, я маю право на визнання. Як часто говорив мій батько, покійний лорд-канцлер Англії ...
- Я б хотіла, щоб ви не говорили про нього так, ніби він лише ваш батько, Теодоре, - перебила леді Софія не без роздратування. - Я маю на нього таке саме право, як і ви.
- По-моєму, ви попросили тост, моя люба.
Невдовзі канонік Спретт, взявши з собою газету, пішов до свого кабінету. Він був людиною регулярних звичок, знаючи, що придбання таких - це перший крок до величі, єпископської та іншої; а після сніданку він звик палити люльку, розмірковувати та читати «Таймс». Але цього ранку, дещо схвильований звісткою про смерть єпископа Ендовера, він взяв з полиць ту книгу, яка на даний час була його єдиним внеском у велику літературу Англії. Після смерті свого батька, обтяженого роками та почестями, канонік Спретт негайно розпочав збирати матеріали для біографії. Врешті-решт це було видано під назвою: «Життя та листи Джосаї Спретта, лорда-канцлера Англії». Біографія була у двох томах, пишно переплетених шкірою телятини, на боці яких палахкотів золотим полум'ям сімейний герб.