— Ось, почитай оце, а я відпочину трохи.
Поки Цецюра уважно вивчав депешу, час від часу перевертаючи її, мугикаючи й посміхаючись, Методій ліг на лаву, поклав під голову торбинку, з насолодою витягнувся і прикрив очі.
— Що тут скажеш?.. Справді, настільки складну справу мені доручають уперше, — мовив пан полковник, закінчивши читання.
— Зате, Тимофію Ярмоловичу, й винагорода щедра, і слава вічна тобі забезпечена, можеш не сумніватися.
Методій відкрив очі, знову сів на лаві й, витримавши невеличку паузу, з легкою урочистістю в голосі прорік:
— Головне, щоб нинішній гетьман Іван Виговський влади зрікся.
— Що-о-о?! — Цецюра навіть відсахнувся від несподіванки.
— Стривай, Тимофію Ярмоловичу, не гарячкуй. Власне кажучи, що тобі зробити потрібно, у прочитаній тобою вказівці повністю й докладно розписано. Та й Дементій Минович, мабуть, не дурень, щоб доручати тобі речі нездійсненні. Хіба не так? У нас там, у Приказі, як відомо, все дуже добре обмірковується, перш ніж на папері викладатиметься… Усунення ж гетьмана стане неодмінним результатом твоїх дій. Скинути Виговського — це наша загальна мета, й заради її досягнення…
— Ні, гетьман від влади зараз не відмовиться, нереально це! — махнув рукою Цецюра. — Виговський тільки-но армії Трубецького, Ромодановського й інших князів ущент розгромив, облогу з Конотопа зняв. Про нього по всій Гетьманщині зараз така слава котиться, що…
— Але й ворогів, і заздрісників у Виговського теж чимало. По-перше, далеко не всі задоволені тим, що гетьман Переяславські статті скасував і з царством Московським відносини порвав. Давай порахуємо: це раз.
Уявний прочанин витягнув уперед розчепірену жилаву п’ятірню й загнув один палець.
— По-друге, Виговський вже надто високо злетів. Навіть поляки почали замислюватися, а чи потрібна взагалі Гетьманщина?! Вони хочуть бачити на чолі козацької держави людину слабку, безвільну. Отже, вважай: два.
Він загнув другий палець.
— Далі, нинішній гетьман заходився активно перетягувати на свій бік колишню шляхту. Зрозуміло, при цьому шляхетські привілеї вписуються в чинну систему законів Гетьманщини. Важливо зрозуміти, що тим козарлюгам, які тільки вчора з панами на смерть рубалися, сьогодні не надто подобається опинитися з ними в одній запряжці. Отже, вважай: три.
Після цих слів був загнутий третій палець.
– І нарешті, у Виговського з’явився надійний помічник і порадник: Юрій Немирич. Ти, Тимофію Ярмоловичу, недавно повідомив нам, що саме він брав діяльну участь у розробці плану, що дозволив Виговському зняти облогу з Конотопа. Адже так?
— Так, Методію. Все так і є.
— А раніше той-таки Немирич підготував текст Гадяцьких статей, у яких окреслив ідею триєдиної федерації на чолі з Великим князівством Руським — тобто, з нинішньою Гетьманщиною. Подейкують, нібито тепер без цього Немирича гетьман Виговський і кроку ступити не може. Так?
— Саме так.
– І взагалі, незважаючи на шляхетське походження, Юрій Немирич таки зумів зробитися не тільки найвідданішим радником гетьмана Виговського, але й у верхівку козацької старшини втертися.
Методій загнув четвертий палець і пояснив:
— Тому прибравши Юрія Немирича, можна усунути й самого Виговського. І це має стати своєрідним сигналом для решти козаків: необхідно очистити лави козацької старшини від тих панів магнатів, які примазалися до вас, учорашніх бунтівників!
Отже, Тимофію Ярмоловичу, можеш тільки уявити, наскільки величезна і приємна винагорода на тебе чекає. Як не зумієш впоратися із завданням, то й без тебе впораються, бо охочі отримати величезні почесті знайдуться!
Методій загнув останній палець, стиснув міцно кулак, повертів ним перед носом Цецюри й додав:
— Генеральний писар — це не гетьман, його дістати значно легше. Тому, Тимофію Ярмоловичу, дій, як тобі діяти велено. До речі, ми окремо попрацюємо з деякими козацькими отаманами, і найближчим часом Виговського очікує досить неприємний сюрприз[68]… І він здасться. А якщо гетьманом стане інша людина, а не Виговський…
— А хто тоді? — не втримався від запитання Цецюра. Однак Методій поспішив охолодити його допитливість:
— Не наша з тобою це турбота, Тимофію Ярмоловичу. А оце тобі на допомогу, — тримай-но…
Удаваний прочанин встав з лави, шаркаючи по підлозі стомленими ногами, дбайливо узяв із лави брудну, потерту в далеких мандрах торбинку, витяг з неї полотняний мішечок, і з кректанням опустив на коліна пану полковнику.
68
У липні-серпні 1659 року вінницький полковник Іван Сірко на чолі запорожців несподівано напав на Крим і завдав нищівну поразку союзникам гетьманського війська — кримським татарам під Аккерманом. Козацьке військо, немовби руйнівний смерч, пройшлося степовим Кримом, що примусило кримських татар терміново повернутися додому. Таким чином, Іван Виговський несподівано втратив прекрасну численну кінноту. Безумовно, це не тільки позначилося на боєздатності гетьманських військ, але й послабило позиції Виговського як гетьмана.