Таким чином, склалася парадоксальна ситуація: Юрій був кращим від решти кандидатів в усьому, окрім одного-єдиного недоліка… який переважував решту його чеснот. От якби знайти таку людину, як Юрій Немирич… але тільки щоб був католиком!..
Почали пропонувати інші кандидатури. Та в міру їхнього висування підсилювалися чвари між прихильниками різних кандидатів. Одні не дійшли розумом, інші — чесністю й порядністю, треті — шляхетністю роду, четверті — багатством. Кожного кандидата порівнювали з усіма іншими, а всіх разом — із Юрієм Немиричем. І щоразу впевнювалися, що Немирич все ж таки кращий кожного взятого окремо й усіх скопом.
Суперечки все тривали, а справа ніяк не вирішувалася. Дійшло до того, що питання довелось виносити на розгляд сейму. Але там усе повторилося: присутні шляхтичі майже три години вправлялися в красномовстві, та користі від цього не було жодної.
Зрештою вирішили все-таки обрати найкращого з кращих — Юрія Немирича. Саме тут і стався анекдотичний конфуз. На запитання одного з присутніх на сеймі католицьких єпископів, чи буде новообраний підкоморій присягатися Святою Трійцею, як того вимагає звичай, Немирич без жодних вагань привселюдно заприсягнувся. Й одразу ж невдало пожартував:
— У випадку потреби, я би й Четверицею заприсягнувся.
Спочатку всі присутні на сеймі вибухнули дружним реготом. Як раптом крізь нього пробилися істеричні волання пана Тишкевича. Він обурено кричав, що Немирич блюзнірствує щодо Святої Трійці, і його за цей гріх варто спалити на повільному вогні — для остраху всіх інших богохульників…
Як не дивно, Юрія на посаді все ж таки затвердили, та фанатик не дав йому спокою й незабаром висунув проти нього обвинувачення в блюзнірстві. Почався затяжний судовий процес, з якого Немирич насилу видряпався — між іншим, не без особистого втручання його королівської величності. Навчений гірким досвідом, надалі він утримувався від необдуманих висловлювань.
Хоча богохульного висловлювання про «Четверицю», безумовно, не забули й остаточно не пробачили. Зокрема, через рік після обрання київським підкоморієм перед Немиричем відкрилася інша перспектива — стати сенатором. Однак його особистий друг і захисник — католик Станіслав Конєцпольський зазначив при цьому, що на заваді цим планам стоїть віра Юрія. Й миттю умив руки… Тому пану магнату довелось докласти чималих зусиль (і витратити набагато більше грошей, ясна річ), аби все ж таки регулярно ставати делегатом сейму й мати можливість обстоювати інтереси аріян на найвищому державному рівні.
В 1646 році Коронний трибунал постановив: Немирич мав закрити всі аріянські збори й вигнати «польських братів» зі своїх маєтків, а також сплатити 10 000 злотих штрафу. Щоправда, через брак засобів втілення у життя це судове рішення лишилося виключно на папері…
Кілька наступних років у житті Юрія Немирича були позначені особистим щастям і стрімким кар’єрним злетом. Складалося враження, нібито він таки є улюбленцем долі. Але…
Але надалі спалахнула пожежа Хмельниччини. Невдовзі після початку козацької війни Владислав ІV Ваза помер. На елекційному [30] сеймі 1648 року королем було обрано Яна ІІ Казимира, який одразу ж почав репресувати інакомислячих, ухваливши зміни до закону про віросповідання. Кандидатуру Яна ІІ Казимира під час виборів Юрій не підтримав категорично і в подальшому дуже жалкував, що у більшості своїй депутати елекційного сейму не поділяли його думок.
Отже, період щасливого везіння невдовзі змінився смугою тяжких страждань. І тоді прихильник миролюбної доктрини замислився над тим, чи варто ризикувати життям і проливати кров за такого короля, як Ян ІІ Казимир?! Адже Немирич прагнув зробити інше: власноруч збудувати земне царство справедливості…
Частина ІІ
Блукання між трьома державами
Глава 8
Зборівська катастрофа
Ще тільки в’їхавши до садиби, Юрій зрозумів: щось не так… Придивився до невеличкої юрби на чолі з коханою дружиною — а хто це поруч із нею?! Ага, он воно що!.. Втім, він уже приїхав, тож зараз усе з’ясується.
— Ну от я й повернувся, — мовив Немирич, легко зістрибуючи на землю і при цьому роблячи знак челядникам, шоб попіклувалися про коня. Далі озирнувся, кивнув почту: мовляв, ви також на сьогодні вільні. Потім лише наблизився до дружини, яка завмерла попереду всіх з лагідною посмішкою на милому личку.