— Сейм постановив вислати на розгром бунтівника Хмельницького тридцять тисяч добірних вояків.
— Тридцять тисяч! Овва!..
Це Томасик вигукнув, не приховуючи захвату. От в чому полягає різниця між чоловіком і жінкою: він ще хлопчик неповнолітній, проте розуміє незбориму силу тридцятитисячного воїнства. Тоді як доросла жінка на подібні речі не реагує зовсім.
— Так, синочку, тридцять тисяч. І поведуть їх у бій наші найкращі полководці: великий гетьман Потоцький та польний гетьман коронний Калиновський.
— Ух ти!!! Це ж чудово!..
— Ще б пак, синочку, ще б пак! Перед такою силою ніхто не встоїть.
— А ви?..
Тепер Ельжбета нарешті дивилась невідривно в очі чоловікові.
— Серце моє, ви про що?
Він і справді не зрозумів запитання дружини.
— Ви що робитимете?
— Те, що й належить у подібній ситуації: збиратиму посполите рушіння[31] у Київському й Волинському воєводствах.
— Тобто вже зараз…
— Ні-ні, Ельжбето, ви не зрозуміли. Воювати зараз у перших лавах я не піду. Ті тридцять тисяч, про які я щойно сказав, — це лише передові війська.
— Тоді навіщо вам збирати посполите рушіння?
— По-перше, моя люба дружинонько, не тільки мені. Різні полковники збиратимуть посполите рушіння у різних воєводствах — так вирішив сейм. По-друге, не сумнівайтесь, що наші незрівнянні полководці Потоцький і Калиновський розіб’ють передові загони бунтівників.
— Але тоді…
В очах Ельжбети читалася надія, що на тому все окошиться, посполите рушіння загалом не знадобиться, й її коханому чоловікові не доведеться вгрузати у небезпечні військові справи.
Ох ці вже жінки!..
— Але тоді, моє кохання, доведеться виловлювати дрібну дичину — окремих «зайців», які дременуть від козаків після їхньої поразки. Оцим і займатиметься наше посполите рушіння. Й я у тому числі.
— Тільки цим?..
— Тільки цим, моє серденько.
– І не більше?
— Слово шляхтича! Більше того: я не одразу поїду скликати посполите рушіння: спочатку проведу з вами вдома цілий тиждень, лише потім.
— Так вирішив сейм?
— Так вирішив сейм. Бо нема чого квапитися.
— Дякую, мій ненаглядний.
На обличчі Ельжбети сяйнула посмішка. Вона з полегшенням зітхнула, підійшла упритул до чоловіка, рвучко обійняла та поцілувала його, не зважаючи на присутність майже дорослого сина. Томасик теж лагідно посміхнувся, потім хитро примружився.
— Отже, Ельжбето, прошу завтра ж повернути цього юнака до Кисилинської школи. Адже немає жодних підстав для хвилювання. Бунт голоти буде швидко придушено, й життя так само швидко унормується. Тим паче, немає підстав припускати, що збурені Хмельницьким козаки дістануться тутешніх земель. Отже, деяким мазунчикам доведеться повернутись до занять.
– Із задоволенням, батьку! — та одразу ж у голосі Томасика показовий ентузіазм змінився легкою образою: — Тільки я не мазунчик…
— Ну гаразд, гаразд, пожартував! Я розумію, що ти радий провести кілька днів у сімейному колі.
— Звісно, батьку!
– І сьогодні ти будеш з нами.
— Дякую, батьку!
— Але завтра ж назад до школи!..
— Так, звісно.
Ельжбета посміхнулась якимсь своїм думкам, потім мовила:
— Що ж, піду шукати Самійла. Треба розпорядитися щодо обіду. Тепер уже можна віддати розпорядження про обід, мій любий чоловіче?
— Звісно, так, моє серденько.
Ось нарешті по мосту проїхав останній вершник, що належав до посполитого рушіння Київського воєводства. Далі настала черга переправлятися довгій низці обозних возів, навантажених різноманітним скарбом. Його королівська величність Ян ІІ Казимир розраховував на тривале протистояння з клятими бунтівниками, тому й наказав обладнати військовий табір усім необхідним. З точки зору стратегії, позиція справді обрана бездоганно. За кілька днів тут можна створити своєрідний плацдарм для наступу на непокірливу голоту. При цьому шляхетський табір буде звідусіль захищений від нападу природними перешкодами. А на другому березі Стрипи — добрий замок з міцними стінами. Нічого не скажеш, прекрасна ідея!..
По всьому виходило, що тепер фортуна мала посміхнутися саме польському панству. Все ж таки війна тягнеться другий рік поспіль, за цей час коронні війська та посполите рушіння встигли набути неабиякого досвіду ведення бойових дій не тільки проти бунтівних козаків, але й проти їхніх спільників-татар.