Хоча зробити це нелегко. Панство тільки-но переправилося на «острів», тому отаборилися на призначених їм місцях далеко не всі. Хто не встиг цього зробити, той вирішував, за що хапатися раніше: панське шатро поставити чи обід приготувати? А таких дрібниць, між іншим — безліч. Тому весь різномастий людський мурашник галасував і доволі безладно метушився, через що проїхати між стоянками окремих шляхтичів було нелегко.
Як раптом з боку пагорбів, розташованих на півночі, долинув підозрілий, зовсім не мирний шум: чи то загула натужно земля під кінськими копитами, чи забряжчала криця, чи сотні людей загорлали щодуху… Що ж там сталося?! Ні, як не прислухайся — не розбереш, бо надто далеко. Але щось зовсім не мирне… Швидше, навіть небезпечне!..
От уже хмара куряви здійнялася у синє серпневе небо. Причому здійнялася курява саме над «островом», а не на лівому березі Стрипи, біля далеких, майже не видимих звідси Млинів… То що ж це таке, хто б міг пояснити?!
Все стало зрозумілим за декілька секунд, коли передані з вуст у вуста, до Немирича донеслися багатократно повторені перелякані зойки:
— Козаки!!! Козаки напали!!!
Козаки?! Що за маячня?! Чому вони нападають з півночі, а не зі сходу?! Як вони там опинилися?! Як і коли встигли переправитися на «острів»?! Як пан Кержицький, маючи під рукою посполите рушіння вкупі з німецькими найманцями, примудрився проґавити їх?! Чому мовчать спеціально віддані у його розпорядження гармати?!
І загалом, як могло статися, щоб…
Втім, шукати відповіді на силу-силенну запитань не було можливості: з верхівок північних пагорбів таки вдарили гармати — от тільки стріляли вони чомусь… по шляхетському табору!!! Коли за декілька секунд одразу дюжина ядер гепнулася в різних місцях, людська маса, що досі не встигла як слід упорядкуватися, здибилася і з шаленістю гірського потоку поперла у бік найближчого мосту.
Тікати разом з усіма хоробрий полковник аж ніяк не збирався, тому щоб уникнути збожеволілого натовпу, відскочив на самий краєчок берега Стрипи й відчайдушно вигукнув своїм служникам:
— До мене!!! Мерщій до мене!..
Долати опір оскаженілого від переляку натовпу було нелегко, та все ж до Немирича пробилися троє з п’яти хлопців, які перебували безпосередньо біля свого пана під час переправи. Юрій озирнувся ліворуч і засмучено підібгав губи. Очевидно, якісь пришелепкуваті візники спробували розвернути один з возів просто на середині мосту, і тепер він звісився задніми колесами у порожнечу над водою, надійно заблокувавши рятівний прохід з «острова» на лівий берег. З одного боку на віз напирав переляканий натовп, з іншого зчепилися краями й колесами ще три підводи…
Прагнучи порятунку, люди жахливо репетували, розгублені візники горлали, воли відчайдушно ревли. Ті, хто втратив надію урятуватися через заблокований міст, кидалися у воду, щоб переправитися через Стрипу уплав.
Раптом шістнадцятифунтове ядро[32] зі свистом врізалося в самісіньку гущину щільного натовпу, що осадив міст, і проборознило в ньому довгу просіку[33]. Натовп завив, рвонув щосили, зіпхнув з мосту клятого воза разом з обома волами. Тепер на лівий берег линув суцільний вал нажаханих істот, які зовсім нещодавно були хоробрими воїнами.
Пекло, справжнісіньке пекло!!!
Але куди ж поділися інші його хлопці?! Мабуть, чекати на них і надалі марно, треба своє робити.
Немирич кинув коротко:
— За мною, триматися разом, не відставати! — і пустив коня риссю уздовж берега. Та порівнявшись із центром табору, мимовлі натягнув вуздечку, а коли кінь зупинився — навіть підвівся на стременах, щоб краще бачити. Бо не повірив власним очам!
У самісінькому центрі шляхетського табору, на найкращому місці стояло розкішне шатро, довкола нього бігав сам король Ян ІІ Казимир з палашем, лезо якого яскраво виблискувало на сонці. Час від часу його величність схилявся до землі, щось вигукував, тицяв зброєю під розставлені довкола вози, а з-під них, немовби окропом ошпарені, вискакували пихаті шляхтичі або їхні челядники й кидалися урозтіч.
Немирич не мав сил і далі спостерігати за тим, як перший серед рівних[34] «напучує» боягузів, що не бажають битися з ворогом. На щастя, в середині табору людей було небагато: майже всі встигли порозбігатися, побоючись загинути від гарматних ядер, що ламали і трощили все довкола. Тому хвацький полковник з трьома своїми хлопцями швидко досягнув королівського шатра. Його величність тільки й мовив розгублено:
— Немиричу, ти…
Не відповівши нічого, Юрій зістрибнув з коня, власноруч витягнув з-під найближчого воза зблідлого переляканого панка, добряче розмахнувшись, відважив йому дзвінкого ляпаса, гримнув:
32
Маються на увазі артилерійські фунти (490 г). 16-фунтове чавунне ядро важило 7,9 кг, ним стріляли з гладкоствольної гармати, що мала діаметр ствольного каналу 133 мм. У Зборівській битві козаки використовували потужну зброю, захоплену попереднього 1648 року в різних польських фортецях.
33
Розривні ядра з пороховим начинням (в залежності від калібру називалися гранатами або бомбами) почали викорстовуватися лише наприкінці XVII ст.
34
Так польські магнати називали короля, підкреслюючи цим свою слабку залежність від глави держави.