Ач, рясу нап’яв!.. із розбійницього прізвиська «Грек» шляхетне прізвище зробив!.. Голота-сволота.
Доки Юрій обмірковував це, гетьманські посланці завершили розкланюватися з королем, і його величність доволі-таки лагідно спитав:
— Ну то як, легше вам тепер діставатися до нашої ставки?
— Дякувати Богові й звитяжній руці вашої величності, таки легше. Не те що минулого разу[40].
Натовп шведських придворних і польських шляхтичів тихесенько загомонів, тоді як Карл Густав повів далі невимушеним тоном:
— Як почуваєтеся після подорожі? Де зупинилися?
— Дякуємо, ваша величносте! З Божої ласки на постій нас прийняв пан Радзейовський.
Почувши згадку про себе, шляхтич миттю роздувся від пихи, зверхньо оглянув оточуючих і дуже енергійно кивнув, підтверджуючи слова де Грекані.
— Разом з усім почтом прийняв чи одного тільки посланця?
Тон запитання його величності залишався безневинним, але пан Радзейовський миттю змалів, бо почет у три тисячі козаків насправді розмістився окремо від посольства, що квартирувало в будинку пихатого шляхтича. Розмістилися козаки, правду кажучи, за законами воєнного часу — хто як зміг… Втім, з невідомої причини посол вирішив не говорити всієї правди, бо відповів дуже обтічно й розпливчасто:
— Милість пана Радзейовського до усіх гетьманських людей така сама безмежна, як і ласка Божа, від якої залежимо ми усі.
Шляхтич, про якого йшлося, на мить замислився над сказаним. Але після цього знов гордовито набундючився, розцінивши порівняння з Богом як явний комплімент. «Що ж, відповідь цілком достойна як для дипломата, так і для священнослужителя. Цей Данило Грек явно не дурний», — вирішив Немирич. Між тим король запитав:
— Ну гаразд, годі про це, давайте до справ. Що саме наказав передати мені найсвітліший гетьман Богдан Хмельницький?
Даниїл Грек (чи може таки справді де Грекані?..) прийняв від одного зі своїх людей і передав Карлу Густаву запечатану великою червоною печаткою грамоту, потім пояснив:
— Найсвітліший гетьман Богдан Хмельницький, всі звитяжні запорозькі лицарі й усе славетне козацтво висловлює вашій королівській величності всіляку пошану. Нині Гетьманщина вважатиме за честь і велику Божу ласку, якщо складеться союз між обома нашими державами. Куди ваша величність піде — туди і козаки із радістю подадуться під справедливою рукою вашої величності.
— Це все є тут?
Король трохи здійняв праву руку й помахав запечатаною грамотою. Даниїл Грек лише глибоко вклонився, не прохопившись жодним словом. Слідом за ним вклонилося і все посольство.
— Гаразд. А якщо я вирішу піти проти царя Московського, як у такому разі козаки поведуться?
— Ми не вважаємо, що ваша величність поведе зараз доблесне шведське воїнство проти Московського царства.
— Чому?
— Бо принаймні зараз вашій величності було б навпаки дуже вигідно укласти союз з царем Московським. Хто в усій Європі здатен встояти проти такої сили?
– І про це тут також йдеться?
Король знов потрусив у повітрі грамотою. Посольство повторило дружний глибокий уклін, тільки цього разу Даниїл Грек мовив:
— Ваша королівська величність дуже прозорливі. Настільки прозорливі, що здатні читати навіть запечатані грамоти.
— Ну гаразд, — ледь помітно посміхнувся Карл Густав, — але все ж таки скажи, якщо я раптом затію війну з Московією, на чиєму боці в такому разі воюватимуть козаки?
— Можу знов запевнити вашу величність: від союзу непереможного королівства Шведського із царством Московським з’являється чимала вигода для обох боків, — наполягав на своєму посол.
— Але якщо все ж таки припустити?..
— Поки що союз з Московією є дуже вигідним для Гетьманщини, — обережно мовив Даниїл Грек.
— Отже?..
— Отже, ми утретє закликаємо доблесну Швецію дослухатися до козацького послання. Ми би дуже не хотіли втратити такого потужного союзника, як царство Московське, хоча…
— Хоча?..
— Хоча союз зі славетною Швецією може виявитися для нашої звитяжної Гетьманщини ціннішим навіть за обумовлену Переяславськими статтями військову допомогу московитів.
Юрій мимоволі здригнувся, почувши сказане послом. Невже це так?! Якщо цей Даниїл Грек (чи все ж таки де Грекані?..) не бреше, то це дуже навіть добре! Адже шведський кавалерійський генерал Немирич аж ніяк не відмовлявся від «Роздумів про війну з московитами» — свого трактату, написаного ще в юні роки. Юрій інстинктивно вважав усіх московитів прихованими ворогами — темними, безжальними, нахабними й жорстокими. Усі союзники цих людей одразу ставали для нього підозрілими, тому після Переяславської ради ставлення Немирича до Гетьманщини погіршилося ще більше, ніж після поразки під Зборовом.
40
Взимку 1655 року посольство на чолі з Даниїлом Греком спочатку невдало намагалося проїхати через Литву, згодом разом з Янієм (Іваном) Тафралі — через Волощину, Молдову і навіть Туреччину. Яким маршрутом козаки проїхали насамкінець (але ж таки проїхали!), й досі невідомо.