Тих, хто встиг здатися на милість переможців, зібрали на сухій місцині. Тут було багато московитської знаті: Бутурлін, Куракін, Львов, Ляпунов, Скуратов… Усі вони були спроможні заплатити за своє звільнення щедре відступне, й козаки разом з татарами задоволено потирали руки.
Ймовірно, викуп вимагали б і з князя Пожарського, проте він відмовився ставати на коліна перед самим Мехмедом IV Гераєм — кримським ханом, який особисто очолив атаку своїх вершників під час сьогоднішнього флангового удару. Більше того, роздратований фатальним невезінням Семен Романович плюнув ханові в очі й вигукнув:
— Ніколи московський боярин не стоятиме на колінах перед нечистим магометанським псом!..
Наступної ж миті у повітрі сяйнула крива шабля, й голова непоштивого боярина покотилася по землі.
— Він не вмів програвати, не шанував супротивника. Так поводиться не воїн, а м’ясник[63]. Втім, усі вони лише м’ясники… Тож нехай стануть рабами ті, хто вижив! — наказав Мехмед Герай, витираючи закривавлений клинок об одяг щойно вбитого боярина. Потім додав, вказуючи на одного з бранців: — А тобі сьогодні пощастило. Ти зараз візьмеш голову цього негідника, відвезеш на лівий берег та віддаси тамтешньому вашому очільникові. Скажеш, що то є мій особистий подарунок…
— А може, не треба цього робити? — засумнівався Іван Виговський.
— А мені така витівка навпаки подобається, — підтримав хана Юрій Немирич. Звісно, того дня генеральний писар бився пліч-о-пліч з гетьманом, бо неодмінно хотів долучитися до реалізації плану розгрому війська загарбників, у найменших дрібницях розробленого під час перебування в Шаповалівці.
Відправивши «даруночок» князеві Трубецькому й порахувавши трофеї, союзники зайнялися наведенням тимчасової переправи — адже треба було покінчити з другою частиною московитського війська. Та коли під вечір перейшли на лівий берег Соснівки, з’ясувалося, що битись немає з ким: налякані кривавим дарунком — відрубаною головою князя Пожарського — і зрозумівши, що половина їхнього війська (переважно добірна кіннота) безславно загинула, князі Трубецькой і Ромодановський терміново зняли з Конотопа облогу й прискореним маршем попрямували на північний схід, у бік кордону з Московією.
Зрозумівши значення раптової втечі супротивника, Григорій Гуляницький ледь устиг вивести своїх козаків за ворота, щоб зчепитися бодай з ар’єргардом відступаючого війська, де пленталась артилерія. Не забув пан полковник і про обоз: адже там московити везли добро, награбоване по всій Гетьманщині… Своє треба назад повертати, аякже!
Наступого ж дня Іван Виговський на чолі переможного козацького війська урочисто в’їхав до Конотопа, нарешті позбавленого тривалої облоги.
Разом з гетьманом вулицями звільненого міста їхали генеральний писар Юрій Немирич і Переяславський полковник Тимофій Цецюра. Обидва брали участь у славетній Конотопській битві. Й обом судилося стати головними дійовими особами справжньої трагедії, що невдовзі розігралася на теренах Гетьманщини.
Глава 15
Куш сріблом, куш міддю…
Теплим літнім ранком на головній міській площі вирував ярмарок. Строкате людське море повільно розтікалося уздовж широких базарних рядів. Все розмаїття товарів змішалося в різнобарвному райдужному калейдоскопі. На базарній площі височіли гори яблук, сливові й ягідні розсипи, плетені стіни з кошиків і вигадливі замки з різнокаліберних діжок… Трохи далі — рибний ряд: риба свіжа, солона, в’ялена так і вилискує лускою на сонці. Тільки глянь!.. Збоку примостився замурзаний хлопчина, який намагався розкласти на приступці свій товар — живих раків, що розповзався під руками.
Далі — молочні ряди, заставлені мисками й горщиками з білосніжним молоком, вершками, сирами.
Ковбасні ряди: смачні низки і кільця, тельбухи й величезні окости, язики й голови викладені акуратними рядками. А сало, смачнюще сало!.. При одному лише погляді на нього аж слинка тече! Свіже, солоне, прокопчене в червоному або чорному перці, або з часничком… Ошатно вдягнені пишногруді селянки голосно підкликали покупців, ненав’язливо демонструючи себе і свій товар. Як же у такої красуні та й не скуштувати шматочків смачненької ковбаски, спритно відрізаний спеціально для тебе на пробу, а потім не замислюючись купити у неї пару кавалків шинки або ж кільце домашньої кров’янки!..
63
«М’ясник» тюркською та кримськотатарською — kasap. Є версія, що саме від цього слова походить зневажливий етнонім «кацап». Таким чином, він протиставляє бездуховного «м’ясника» шляхетному воїну.