От саме у цьому веселому місці до полковника Цецюри і причепився, немовби той кліщ, цей брудний обірванець-прочанин Методій — високий і худий пройдисвіт з невеличкою торбинкою за плечима. І згинався він під вагою цієї торбинки, начебто верба плакуча над водою. А що вже про себе тільки не розповідав!.. Вірніше, говорив звичайні речі, але як дивно!.. Мова його нагадувала доповідь професійного вояка: чітка, з усіма подробицями…
Чим довше прочанин ходив за Цецюрою, тим краще пан полковник розумів, чому Методій приліпився саме до нього, а не до якоїсь особи духовного звання Михайлівської церкви[64]. Прочанин пояснював свою причепливість досить просто: мовляв, чув від людей, що Тиміш Цецюра родом з Валахії — от і вирішив дізнатися, як у тих далеких землях справи зі святими місцями?..
Зрештою, Цецюрі набридли нудотні просторікування прочанина, і він мовив доволі сухо:
– І все ж таки скажи, людино Божа, чому мені спокою не даєш?
— Я хотів довідатися у вас, пане полковнику, про Верзерештський монастир[65]…
— Щось я не чув про цей монастир, — спокійно парирував Тиміш.
— Ти не чув, пане полковнику, зате я нещодавно побував на руїнах славетного Верзерештського монастиря, тоді…
— Тоді скажи мені нарешті правду, чоловіче Божий.
Прочанин посміхнувся якось дивно, зміряв пана полковника оцінюючим поглядом і заговорив набагато тихіше, майже зашепотів:
— Отже, розкусив ти мене. Що ж, Тимофію, привіт тобі від дяка Дементія Миновича…
Різким жестом Тиміш наказав йому замовкнути, швидко озирнувся (чи немає поблизу випадкових перехожих) і мотнув головою:
— Підемо до мене.
По дорозі думав, що відтоді, як государ московський Олексій Михайлович заснував Приказ таємних справ[66], багато чого в його, Тимоша Цецюри, службі перемінилося. І тим виразніше зміни відчулися, коли після нетривалого керівництва Федора Ртищева на посаду дяка повернувся фактичний засновник Приказу — Дементій Минович Башмаков[67]. Суворішими порядки стали, відчутно суворішими. І «гостей» з Москви з різними завданнями частіше надсилати стали. Зате легенди посланців, взагалі-то призначені для сторонніх вух, дотепер складаються не надто правдоподібно, деякі речі на ходу виправляти й доопрацьовувати доводиться. І це погано, так працювати зовсім не годиться!..
— До чого було влаштовувати всю цю виставу? — досить різко запитав Цецюра в удаваного прочанина, коли вони закрилися вдвох у світлиці будинку пана полковника.
— А що ж ти хотів, Тимофію Ярмоловичу? — здивувався Методій, стомлено опускаючись на лаву біля стіни. — От тільки уяви на хвилинку: з’явилася в Переяславі людина Божа, яка з далеких земель прийшла. До справ війни й держави мандрівник цей жодним чином причетний не був — проте відразу ж прийшов до переяславського полковника Тимоша Цецюри, усамітнився з ним і довго про щось говорив… Скажи, хіба ж це не підозріло?
Пан полковник замислено промовчав, а удаваний прочанин закінчив:
— Отож бо, що підозріло, і навіть дуже! А коли я за тобою походив півдня в усіх на очах, то люди запам’ятають зовсім інше: прийшов до Переяслава із Замосковного краю чоловік Божий, дізнався від людей, що полковник Цецюра родом із Цецори, що в землі Валаській. Після чого уїдливий прочанин за паном полковником цілий день увивався і настільки зворушив пана полковника розповідями про рідні місця, що той прийняв мандрівника у власній оселі. І ніхто нічого не запідозрить щодо нашої зустрічі.
Обміркувавши почуте, господар будинку нарешті відповів:
— Що ж, мабуть, ти маєш рацію, Методію… чоловік ти Божий, посланець Приказу таємних справ. Викладай же, із чим насправді з’явився, а потім вже й повечеряємо. Ти за день зголоднів, мабуть?
— Зголоднів, не без цього, — погодився прочанин. — Але є справа важливіша, тому спочатку розберемося з дорученням Дементія Миновича.
Із цими словами він зняв шитий пас, уважно пошукав непримітну нитку, надірвав її в певному місці й витягнув пергаментну цидулку.
64
Нині — найдавніша споруда Переяслава-Хмельницького. Михайлівська церква, спроектована в стилі українського бароко, була збудована в 1646 році, однак різні роботи тривали тут аж до 1666 року. Згодом стала частиною Михайлівського монастиря.
65
Найдавніший на території сучасної Молдови, уперше згаданий у грамоті господаря Олександра Доброго від 25 квітня 1420 року. Невдовзі після цього монастир був пограбований татарами й занепав, а відновили його тільки в 1770 році протоієрей Костянтин Мекереску і його батько — священик Власій, який прийняв чернецтво під іменем Варлаама.