— Усе гаразд.
— Не розумію, про що ви, — огризнувся Бовуар.
— Авжеж, не розумієш, — відповів Ґамаш.
Нарешті двері відчинилися, і Лайон відступив у хол, впускаючи їх до будинку.
— Я хотів би побачити Крі, — мовив старший інспектор привітним, але рішучим голосом.
— Вона на кухні. Ми якраз сідаємо вечеряти.
Лайон дивився на них порожніми очима і здавався розгубленим. Бовуарові спало на думку, що замість нутрощів у цього чоловіка велика порожнина. Йому стало цікаво, що відлунювалося в голові Лайона. Інспектор озирнувся. Коли він був тут востаннє, електрику вимкнули, і він бачив лише те, що можна було розгледіти у світлі ліхтарика, тобто небагато. Тепер він був здивований, побачивши, що будинок має звичайний вигляд. Але тоді в будинку та в його мешканцеві саме це й було справжнім жахом. Вони здавалися нормальними. Вони заманювали тебе, а потім повільно зачинялися двері, і ти опинявся у пастці. З монстром. В утробі монстра.
«Жени від себе ці думки! — наказував йому розум. — Це звичайнісінький дім. Це просто будинок».
— Вона тут, проходьте.
Чоловіки пройшли за Лайоном на кухню. Неочікувано для Бовуара там смачно пахло домашньою їжею.
— Приходила пані Ландерс, принесла поїсти, — пояснив Лайон.
Крі сиділа за столом, перед нею на тарілці холонула їжа.
— Вона останнім часом мало їсть.
— Крі, це знову я, старший інспектор Ґамаш. — Ґамаш сів у крісло поруч із дівчинкою. Він обережно накрив своєю великою, сильною долонею її білу, вкриту ямочками руку. — Я просто хотів переконатися, що з тобою все гаразд. Чи можу я чимось допомогти? — Минула довга хвилина, але відповіді він так і не дочекався. — Я хотів би попросити тебе про послугу. — Його голос звучав спокійно та доброзичливо. — Повечеряй, будь ласка. Я знаю, що в тебе поганий апетит, але тобі необхідно поїсти. Ми хочемо, щоб ти була здоровою і красивою.
Крі мовчала. Вона сиділа з незмінним виразом обличчя й дивилася прямо перед собою. Нарешті Ґамаш підвівся.
— Добраніч, Крі. Ми скоро побачимося. Якщо тобі щось знадобиться, я буду поруч, я зупинився в готелі біля підніжжя пагорба.
Старший інспектор повернувся, кивнув своїм людям і Лайону, а потім вийшов із кімнати. Чоловіки пішли слідом за ним, включаючи Лайона, який почувався на диво спокійно поруч із цією людиною, яка усім розпоряджалася.
— Ми вважаємо, що знайшли матір Сісі, — сказав старший інспектор Лайону, коли вони опинилися у холі.
— Хто вона?
— Наразі ми не знаємо її імені, але вважаємо, що вона з Трьох Сосен. Що нам відомо напевне, то це те, що її вбили якраз напередодні Різдва.
Ґамаш пильно дивився на Лайона, і йому здалося, ніби на обличчі чоловіка щось промайнуло, але потім зникло.
— Убили? Обох? Сісі та її матір? Але що це означає?
— Це означає, що хтось може спробувати вбити твою доньку, — сказав Ґамаш, не відводячи від Лайона виразного й застережливого погляду. — Місцева поліція вислала машину…
— Машина вже прибула, мсьє, — повідомив Лем’є, який помітив фари.
— …тож вас охоронятимуть двадцять чотири години на добу. З дівчинкою нічого не станеться. Я зрозуміло висловився?
Лайон кивнув. Усе відбувалося дуже швидко. Занадто швидко. Йому потрібен був час на роздуми.
Ґамаш коротко кивнув і вийшов із дому.
Олів’є поворушив дрова й підкинув ще одне поліно у вогонь. Жан Ґі Бовуар і старший інспектор Ґамаш тихо розмовляли, сидячи за столиком біля каміна. Бістро було наполовину заповнене, тихий гомін розмов наповнював приміщення. Олів’є взяв пляшку червоного вина і наповнив уже порожні келихи.
— А ось і ваша вечеря. Bon appétit. — Він усміхнувся і відійшов.
Перед Бовуаром поставили велику тарілку зі стейком, який ще мить тому шкварчав на вугіллі, і тоненько нарізаною та присмаченою спеціями картоплею, а поруч на маленькій тарілочці — соусник із майонезом. Бовуар смакував вино, ліниво збовтуючи темний напій і відсьорбуючи його маленькими ковтками, і дивився на вогонь. Ось він, рай! Довгий холодний день нарешті добіг кінця. Тепер вони з Ґамашем могли посидіти й обговорити справу. Це була улюблена частина роботи Бовуара. Надто якщо вона супроводжувалася стейком-фрі, вином і живим вогнем.
Ґамашу принесли замовлення — каре ягняти в оточенні крихітних картоплинок і зелених бобів. М’ясо вабило тонким ароматом часнику та розмарину. Посеред столу вже стояв кошик із кількома ще теплими булочками і маленька тарілочка з кульками вершкового масла.