Натяк був зрозумілий.
— Треба спробувати. — Рут озирнулася. — Ми не можемо залишити його там. — Вона жестом показала на будинок.
Ґабрі мав рацію. Половина будинку була охоплена вогнем, полум’я шкварчало й ревіло. Здавалося, пожежники поливали святою водою дім, одержимий злим духом. Ґамаш не думав, що лід і вогонь можуть співіснувати разом, але зараз він побачив це на власні очі. Крижаний будинок палав.
Пожежники програвали.
— Де Ніколь? — крикнув Бовуар на вухо Ґамашу.
Через шум було майже нічого не чутно. Ґамаш обернувся. Невже вона кудись подалася? Невже вона така дурепа?
— Я бачив, як вона пішла туди! — вигукнув бакалійник мсьє Беліво, повернувши до них вкрите кригою від бризок обличчя.
— Знайди її, — звелів Ґамаш.
Бовуар помчав туди, куди вказав мсьє Беліво. Його серце калатало. «Не будь такою дурепою! Не будь такою дурепою!» — благав Жан Ґі.
Але вона була.
Бовуар біг по слідах на снігу. — «До біса її!» — кричав його розум. Сліди вели прямо до задніх дверей будинку. Чорт, чорт, чорт! Він двічі озирнувся навкруги, відчайдушно сподіваючись побачити агентку Іветт Ніколь надворі. Він прокричав у двері її ім’я, але у відповідь нічого не почув.
«Чорт!» — волав його розум.
— Де вона? — Ґамаш стояв позаду і кричав йому на вухо.
З цього боку будинку було трохи тихіше, але не набагато. Жан Ґі вказав на двері і побачив, як закам’яніло обличчя Ґамаша. Бовуару здалося, ніби шеф прошепотів «Рейн-Марі», але він вирішив, що то йому почулося — його ввела в оману навколишня метушня.
— Залишайся тут.
Ґамаш пішов, а за хвилину повернувся з Рут.
— Я розумію, що ви маєте на увазі, — сказала Рут.
Літня жінка сильно кульгала, її голос охрипнув, а обличчя замерзло.
У Бовуара теж заніміло обличчя, й він ледве відчував долоні. Він дивився на пожежників, пекаря, бакалійника, різноробочого і дивувався, як вони примудряються все це робити. Укриті крижаною кіркою, вони мружилися від бризок і полум’я, а їхні обличчя почорніли від диму. Щохвилини вони проводили своїми величезними руками в рукавичках перед обличчям, щоб збити бурульки з шоломів.
— Ґабрі, несіть сюди півдюжини шлангів. Зосередьтеся на цій частині будинку! — Рут махнула рукою на ту чверть будівлі, яка ще не була охоплена вогнем.
Габрі швидко збагнув задум і миттю зник чи то в диму, чи то в крижаному тумані — Бовуар уже не розрізняв його силуету.
— Ось, — звернулася Рут до Ґамаша, — візьміть це. — Вона простягнула йому сокиру.
Ґамаш із вдячністю взяв знаряддя і спробував усміхнутися, але його обличчя застигло. Очі шалено сльозилися від диму та сильного холоду, і щоразу, коли він моргав, йому доводилося докладати зусиль, щоб знову їх розплющити. Його дихання було уривчастим, він більше не відчував своїх ніг. Одяг, вологий від поту через викид адреналіну, тепер був холодним, липким і брався до тіла.
— Хай їй біс! — пробурмотів він собі під ніс і рушив до будинку.
— Що ти робиш? — Бовуар схопив його за руку.
— А ти як гадаєш, Жане Ґі?
— Але ви не можете… — Бовуару здавалося, що його мозок зараз вибухне. Те, що відбувалося, здавалося неможливим. Події навколо розгорталися з блискавичною швидкістю. Занадто швидко, щоб він міг за ними встигнути.
— Я не можу не робити цього, — сказав Ґамаш, дивлячись на Бовуара, і пекельний шум, здавалося, на мить відступив. Бовуар послабив хватку і відпустив Ґамаша.
— Давайте сюди! — Він узяв важку сокиру з рук шефа. — Ще виб’єте комусь око. Мерщій!
У Бовуара було відчуття, ніби він робить крок у прірву. Проте, як і Ґамаш, він не мав вибору. Він не міг допустити, щоб шеф зайшов до охопленої вогнем будівлі сам. Тільки не сам!
Усередині будинку було моторошно тихо. Не абсолютна тиша, але в порівнянні з галасом ззовні тутешня атмосфера нагадувала усамітнений монастир. Електрику вимкнули, й обидва чоловіки засвітили ліхтарики. Було принаймні тепло, хоча про причину цього тепла краще не думати.
Опинившись на кухні, Бовуар на щось наштовхнувся, і дерев’яний ящик зі столовими приборами з брязкотом упав на підлогу. Укорінена вихованням звичка ледь не змусила його нахилитися та прибрати за собою.
— Ніколь! — крикнув Ґамаш.
Тиша.
— Петров! — спробував він іще раз.
І знову тиша. За винятком глухого реву, схожого на гарчання голодної тварини. Чоловіки озирнулися. Двері до сусідньої кімнати були зачинені, але з-під них було видно мерехтливе світло.
Вогонь наближався.